Серед мальовничих Товтр, у долині річки Ушиця Дунаєвецького району, на Хмельниччині, розкинувся Сокілець – містечко-привид з глибокою історією. Це одне з найдавніших поселень Поділля: відомий ще за часів Галицького князівства, він пережив справжній розквіт у XVI–XVIII століттях.
- Руїни костелу Св. Роха
Навіть на початку ХХ століття Сокілець зберігав середньовічно-ренесансну структуру – залишки укріплень, ратушу, ринкову площу. Але після будівництва Новодністровської ГЕС у 1980-х роках поселення перенесли з лівого берега в каньйон на правий. Будівельники, побоюючись затоплення, залишили місто напризволяще – рівень води виявився нижчим, але історичний Сокілець так і не повернувся до життя. «Новий» Сокілець залишився лише тінню колишнього – із назвою як єдиним зв’язком.
Найвразливішою пам’яткою «міста-примари» є руїни костелу святого Роха – частина колишнього домініканського кляштору. Через віддаленість він маловідомий широкому загалу, але саме тому експедиція ГО «Україна Інкогніта» вирушила до нього з підтримкою Toyota Ukraine.
- Руїни міста-привида
Цього разу метою експедиції були землі «Миньковецької держави» – унікального феномену, заснованого шляхтичем Ігнацієм Сцибор-Мархоцьким (1749–1827). Оминати таку родзинку було неможливо.
Історія кляштору
За версією дослідників, домініканський монастир виник у Сокільці приблизно у 1660-х роках. Початково він був дерев’яним, а у 1804 році, завдяки пожертвам прихожан, розпочалося будівництво мурованого храму. Завершили його у 1821 році. Проте вже у 1832-му, після Листопадового повстання (1830–1831) і репресій проти римо-католицької церкви, монастир ліквідували, залишивши костел діяти до початку ХХ століття.
- Вхід до крипти
Примітно, що ще перед 1636 роком на кошти Ревери Потоцького тут звели мурований храм. Його поставили на високому пагорбі над Ушицею, що надав йому монументальності – храм виглядав велично попри скромні розміри.
Присвята святому Роху – надзвичайно рідкісна для України. Цей святий, хоч і не канонізований, згадується в Римському мартирологу з часів папи Григорія XIV. Як покровитель від чуми, він був особливо шанований домініканцями.
Архітектура та забуття
За османського панування храм занепав, і ходять перекази, що тут функціонувала мечеть – хоча документальних підтверджень немає. Лише у 1723 році святиню відродив воєвода Стефан з Рихт Гумецький – його портрети колись прикрашали костел.
Храм здається хрестоподібним, проте мав лише одну наву, з прибудованими каплицями з обох боків. Центральну частину фасаду вінчала башта-дзвіниця, ймовірно, старіша за сам костел, із ознаками оборонної архітектури. На даху розташовувалась сигнатурка з залізною хоругвою.
- Уламок різьбленого оздоблення
Внутрішнє оформлення теж вирізнялося: пласка дерев’яна стеля, не склепінчаста, як зазвичай, і підлога з пісковику, викладена в шаховому порядку. Готичні риси архітектури підкреслювали зв’язок з контрреформаційною традицією, а в XIX столітті стали конфесійною ознакою польської сакральної архітектури.
У храмі було шість вівтарів – незвично для його розмірів. У 1920-х роках більшовики закрили костел. Наприкінці 1930-х з нього зірвали бляху – її використали для покрівлі райкому в Миньківцях. Ікони, фігури святих – зникли. Ймовірно, спалені під час атеїстичних акцій.
У повоєнні часи святиню перетворили на телятник. На щастя, не свинарник… Ще кілька десятиліть тому на одній із стін було видно зображення архангела Михаїла – нині не збереглося.
Атмосфера і легенди
Закинуті храми мають свою особливу, щемливу атмосферу. А костел серед чагарників у покинутому містечку – як кадр з фільму про зниклі цивілізації в джунглях Амазонії… Тільки це – на Поділлі.
До речі, місцеві мешканці розповідають про примар: у світанкових сутінках на околиці Сокільця часом з туману виринає колона солдат Першої світової – мовчки йдуть, нізвідки і в нікуди…
Серед хащів проглядаються залишки будинків, кам’яні огорожі, бруківка – матеріальні свідки зниклого міста. Учасникам експедиції вдалося знайти навіть фрагменти оборонного муру – світлину вдасться зробити лише поза сезоном листя.
Сокілець здавна славився укріпленнями. У 1395 році він витримав облогу війська великого князя литовського Вітовта – можливо, дерев’яними укріпленнями, але дух спротиву тут відчувається досі.
Кажуть, десь ще збереглися залишки бастіону, та експедиції вони не відкрилися. Все одно – вже заради костелу варто сюди навідатися.
Текст: Дмитро Полюхович
Фото: Роман Маленков
