Бобринець

Районний центр Бобринець розташований за 50 км на південь від Кропивницького. Нині тут близько 12 тисяч осіб, хоча ще на початку 20 століття в містечку мешкало більше 14 тисяч. Заснований Бобринець був у 1767 році козаком Переяславського куреня Василем Острозьким, як козацька слобода. В документах прізвище зазначалося як Острижський, тому й слобода звалася Острижецькою.

Вознесенський собор – остання робота Якова Паученка

Миколаївська церква – найстаріший храм Бобринця

Вже у 80-х роках 18 століття поселення звалося Малий Бобринець, і було доволі помітним на півночі степових земель. Тут відбувалося чотири ярмарки і мешкало майже 2 тисячі міщан. Хоча офіційний статус міста Бобринець отримав у 1828 році, коли став центром повіту Херсонської губернії.

Назву Бобринець дали козаки – засновники поселення. Чи то тут було багацько бобрів, чи то козаки були вихідцями із поліського Старого Бобрика – різні версії існують, але точно не знає ніхто. Якби назвали на честь бобрів, то мабуть і на гербі був би бобер, але на гербі дрофа – цих рідкісних нині птахів колись в околицях Бобринця було дуже багато.

Синагога

Із 1821 року Бобринець був військовим поселенням у межах 3-ї Української уланської дивізії на території Єлисаведградського повіту. У 1828 році створили Бобринецький повіт. Військові поселення були скасовані у 1857 році, відновили Єлисаведградський повіт, тому у 1865 році Бобринецький повіт скасували. Але Бобринець продовжував залишатися вагомим поселенням, насамперед торговим, адже лежав на жвавому торговому шляху.

Про значення Бобринця для регіону говорить те, що у місті крім торгівлі, ремесл та промислових підприємств, розвивалося ще й культурне життя, зокрема театральне. У 60-х роках 19 століття тут жили й працювали видатні діячі українського театру Марко Кропивницький, брати Тобілевичі – Карпенко-Карий, Садовський та Саксаганський. Вони створили у місті театральний гурток. До речі, до нашого часу збереглися будівлі, в яких мешкали великі корифеї.

В Бобринці наприкінці 19 століття мешкало кілька тисяч євреїв. Це було всього 20% від населення міста, зовсім не так багато як у містах Поділля, але й у Бобринці вони відігравали досить значну роль, насамперед у розвитку торгівлі та ремесел. Від євреїв залишилася будівля синагоги.

У Бобринці два старовинних храми – Миколаївська церква та Вознесенський собор. Церкву збудували у 1853 році в стилі пізнього класицизму. Кошти на будівництво надала княгиня Дмитрянська. У 1863 році до храму прибудували дзвіницю з кокошниками – стандартний неоруський єпархіальний стиль. 

У 1898 році було закладено Вознесенський собор. Це була остання робота видатного єлисаведгардського архітектора Якова Паученка – одного із кращих майстрів цегляного модерну у Російській імперії. Після закладення наріжного каменю, пройшло аж сім років до реального початку будівництва. Аж у 1912 році собор освятили.

У Бобринці зберіглася частина забудови кінця 19 початку 20 століть. Разом із старовинними храмами та колоритом південноукраїнського торгового містечка, Бобринець створює непоганий антураж для туристів, яких тут не буває майже ніколи.

PS. Уже пізніше я дізнався, що бобрик – це не лише маленький бобер – це назва товстої вовняної тканини. Його виробляли за допомогою саржевого переплетіння ниток, лицеву сторону часто начісували, щоб тканина вкрилася густим стоячим ворсом. У Бобринці виробляли цю тканину масово, адже вона вирізнялася міцністю, зносостійкістю та відмінними теплоізоляційними якостями. В місті вона користувалася величезним попитом у військових та міської знаті. Найвірогідніше, назва Бобринець, походить саме від цієї тканини.

Текст та фото Романа Маленкова

Будинок, в якому у 1850-1856 рр. жив Кропивницький

 

Колишня ратуша, в якій працювали Кропивницький та Карпенко-Карий