Якби не цікава водонапірна башта – ми б може у цьому селі і не зупинились, хоч і їхали через нього раза чотири. Але ж хіба можна пропустити таку неоготику?.. А потім, як виявилося, пропустили один з найбільших у Європі меморіальних комплексів, хоч і бачили дороговказ із дороги, але залишили “напотім” і забули. Ну нічого, сподіваюся ще побачимо.
Водонапірна башта та колишня волосна лікарня
Назва села походить від слова “хащі” – мабуть, тут, в долині Південного Буга дійсно були колись непролазні хащі. Деякі дослідники ведуть історію села від 14 століття, адже фортеця Хащувата згадується в литовських хроніках під 1362 роком, а ще існування фортеці підтверджується валами та підземними ходами, розташованими між Хащуватим і Джулинкою, й датованими тим самим періодом. Пізніше фортеця зникла, а назва Хащувате знову зустрічається вже у 18 столітті – тут був козацький зимівник.
У 19 столітті Хащувате було містечком – волосним центром Гайсинського повіту Подільської губернії, а із 1923 по 1932 роки – центром Хащуватського району.
Небагато тут збереглося пам’яток від часів волосного центру у Хащуватому: три будівлі волосної лікарні, які не претендують на архітектурну довершеність і, частково, продовжують виконувати свої функції, та будівля водонапірної башти, тут же на лікарняному подвір’ї. Башта невисока, але симпатична. Граніт і цегла, неоготика та псевдофортифікація – водонапірки на початку 20 століття найчастіше зводили дуже оригінальними. Нині башта не виконує своїх функцій і поступово руйнується, як і головна будівля колишньої волосної лікарні.
Меморіальний комплекс “Хащуватська трагедія” розбудований відносно недавно. Його спорудили в пам’ять про ростріляних у 1942 році, під селом, євреїв. Загалом поліцаї та фашисти стратили близько тисячі людей, серед яких було майже чотири сотні дітей. Сам я (як вже зазначав) меморіальний комплекс не побачив, тому нічого про нього не розповім. Газета “День” називає його найбільшим у Європі. Хто зна…
Текст та фото Романа Маленкова
