Завалля – черговий об’єкт дослідження нашої експедиції на Кіровоградщину (я вже писав про Казавчин та Тернівку). Селище із майже 5 тисячями мешканців, яке вирізняється серед хоббітонсько-пейзажних (пасторально-степових) сіл кіровоградського Побужжя, прямими лініями вулиць, значною кількістю залізничних колій (хоча для Гайворону і району це банальне явище), шаблонною совдепівською забудовою, характерною для робітничих селищ, і словом, яке просто висить тут у повітрі, яке кожен житель готовий вимовити, як той зомбований німець “зіг хайль” – “графіт”. От коли про нього не знаєш, воно ніби й звичайне, це Завалля, але коли знаєш, що тут розташоване друге за розміром у світі родовище графіту, всі вулиці навкого вкриваються дрібним чорним пилом, він аж на зубах скрипіти починає…
Друге родовище в світі – місце призове, але воно типу медалі Баюл у Ліллехаммері (пам’ятаєте?), ну зовсім не означає, що ми лідери світового фігурного катання, чи то добування графіту. Тут беззаперечний лідер Китай (десь на його безкраїх просторах і найбільше родовище розташоване), далі йдуть Індія (хто б сумнівався), дві Кореї, Бразилія, Мексика, Канада, навіть Зімбабве і Мадагаскар встромились у боротьбу за залікові очки. Ну а Завалля має все таки друге родовище в світі, і щорічно тут добувають десятки тон графітової руди (а у 2008 році тут добули її аж 184 тисячі тон).
Завалля – назва, що чітко дає зрозуміти характер тутешнього рельєфу – величезна яма на березі Південного Бугу (до неї і приурочене родовище графіту, і нині вона значно більша). Деякі дослідники вказують що ям було декілька і частина з них зараз під вулицями селища. Може й так – ми не мали змоги в цьому пересвідчитись, адже відразу попрямували на південну околицю селища до графітового кар’єру. “Дорогою на Саврань ви побачите оту велитенську яму” – казали місцеві мешканці. Побачили… Описувати її немає сенсу якщо є фотографії, хоча не впевнений що вони передають розміри цієї діромахи.
Завалля відоме із 1462 року. Не можу сказати хто його заснував тут, на землях Дикого Поля, і як воно тут жило. Ймовірно це був один із опорних прикордонних пунктів Литви, а потім Речі Посполитої. Тут же, по берегах Буга були козацькі зимівники.
У 19 столітті, до відміни кріпосного права Завалля належало поміщику Печорському, а у 1862 році він продав землі єврейському купцю Гінцбургу. Ну а потім була світова війна, Українська народна республіка і російсько-більшовицька окупація. В Заваллі створили два колгоспи, які потім перетворили у бурякорадгосп. Протягом 1921-24 років тут проводили геологічні дослідження залягання графітової руди, а у 1929-му було закладено фундамент збагачувальної фабрики графітового комбінату (нині підприємство “Укрграфіт”). Деякі з будівель зведених у той час стоять тут і нині – одну гранітну чорну будівлю, яка схожа на міні-замок, гарно видно з-за огорожі. Саме родовище спочатку розробляли шахтним способом, але потім вирішили копати глибочезний кар’єр.
Графітове родовище дає великі перспективи розвитку для Завалля (хоча поки що їх ніхто використовувати не збирається). Для чого ж він потрібен той графіт? На перший погляд не такий він уже й важливий, але виявляється є цілі сегменти в нашому техногенному житті, де без графіту неможливо. Як от виготовлення електродів (жодна батарейка без нього не обійдеться), контактних щіток для електроприладів (знову ж не буде електродвигуна без графіту), твердих змазочних матеріалів (легендарна графітова змазка), плавильних тиглів, звичайних стержнів для олівців та облонок для ядерних боєголовок.
Ну досить про Завалля, на Кіровоградщині ще багато цікавого.
Текст та фото Романа Маленкова
