Подумати тільки – всю свою історію людство свої найбільші зусилля спрямовувало на розвиток засобів знищення людини. Що ж це за ідеологія така? Уявіть мурашник, в якому робочі мурахи працюють над зброєю із винищення мурах. Важко уявити? Мені також. Камінь, дубець, ніж, спис, лук, рушниця, гармата, бомба, ракета… Зброя передусім. Та ще й деякі народи винаходили й виготовляли цієї зброї значно більше ніж інші. Наприклад, наша колишня радянська імперія – країна в якій майже усі здобутки народу спрямовувались на озброєння. Ні тобі пральної машини, ні холодильника, ні автомобіля нормального не вміли зробити – зате танки і ракети були найкращими.
РС-20В (SS-18 “Satan”, народна назва – сатана)
Ракета Р-12
Шахтно-пускова установка. Кришка важить 120 тон. В бойовому режимі піднімалася за 6-8 с. В шахті стояла ракета РС-22( SS-24 “Scalpel”)
Ракети. Засоби тотального знищення від однієї думки про них мозок пронизує неймовірний жах. Та ще й в таких кількостях. Для чого їх було стільки, адже однієї ракетної бази було достатньо щоб знищити увесь світ. Такої, наприклад, як була поряд із містечком Побузьке, у Кіровоградській області.
На кордоні Кіровоградської і Миколаївської областей, недалеко від міста Первомайськ, у Побузькому в радянські часи працював феронікелевий завод (він і нині працює). Люди трудились, щоденно дисципліновано ходили на роботу і з роботи, й навіть уявлення не мали яка смертоносна зараза розташована навколо. Всюди. А це були шахтно-пускові установки 309-го ракетного полку 46-ї Нижньодніпровської ракетної дивізії 43-ї Ракетної армії (отак складно). В режимі підвищеної секретності ці ядерні монстри стояли на сторожі мирного й щасливого життя побузьких робітників-металургів (та й усієї велетенської країни). Замасковані під склади, комори та корівники, ці ракетні бази до розвалу СРСР викачували кошти із народу. І не дай боже хтось підійшов би до такого складу – охоронялись вони дуже суворо – могли і з кулемета скосити. На щастя ті часи скінчилися (хоча не всі вважають що це дійсно щастя). Ракети порізали, шахти знищили. Україна позбулася своєї ядерної зброї. А у Побузькому залишився музей.
Після розпаду останньої імперії на території України залишилася ціла купа ядерних боєголовок, тактичних ядерних зарядів, стратегічних бомбардувальників. А крім того нам у спадок дістались 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 130 з яких мали по шість ядерних зарядів, а 46 – по десять. У світі ці ракети були відомі під назвами РС-18 (SS-19 “Stiletto”),та РС-22( SS-24 “Scalpel”). Лише у Первомайській дивізії їх нараховувалося 86. А це майже вісім сотень цілей, які можна було вразити одним ракетним залпом. І світу прийшов би кінець. Україна могла б знищити весь світ, але кому воно треба? Саме тому (а ще через фінансові питання) було прийнято без’ядерний статус.
Макет уніфікованого командного пункту
Кімната відпочинку чергового складу командного пункту
Музей ракетних військ стратегічного призначення було створено на території колишньої ракетної бази та командного пункту. Шлях до його створення був дуже непростий. Проти були американці, а, особливо, росіяни (адже багато експонатів музею в РФ ще досі стоять на озброєнні). Але дипломатичні надзусилля дозволили залишити кілька метрів шахтно-пускової установки (решта установок були знищені всі до одної), підземний командний пункт з колишньою ядерною кнопкою, потерни та наземні будівлі. Пізніше на територію музею звезли зразки техніки, яка обслуговувала ракетну армію, зразки ракет та ракетних двигунів. Серед найбільш цінних експонатів музею ракета Р-12 (бабуся із Карибської кризи), крилаті ракети Х-22Н, Х-22НА, Х-22МП, а особливу цінність становить найстрашніша та найбільша ракета в світі РС-20В (SS-18 “Satan”, народна назва – сатана).
Ракета Р-12
Крилата ракета Х-22НА
Та сама сатана
Сатана – це дійсно те, чим її називають – ракета, яка важить 211 тон, має довжину 34 метри, діаметр 3 метри, має 10 бойових блоків, та вражає цілі в радіусі 300 км. Але, звичайно, у музеї стоїть її учбова модель.
Музей РВСП розташований поряд із трасою Р-06. Якщо будете їхати у Крим із Києва (або повертатись звідти, або просто у Миколаїв чи Херсон), зверніть увагу на великий стенд перед Побузьким (десь кілометрів за двадцять після Олександрівки). Відвідайте музей, навіть якщо ви не любитель мілітаристичного антикваріату (як от я) – все рівно не пожалкуєте. Вам все кваліфіковано покажуть та розкажуть колишні офіцери-ракетчики. Навіть до ядерної кнопки спустять, на глибину у 30 метрів. Крім України такий музей є лише в США.
Текст та фото Романа Маленкова
При написанні використано інформацію з офіційного сайту Музею
