У Кримки ми їхали із Новомиргорода – зважаючи на стан траси Київ-Дніпропетровськ у Черкаській області (у Київській і Кіровоградській вона нормальна), вирішили мотнути дещо складнішим, але якіснішим шляхом: Київ – Тараща – Звенигородка – Шпола – Новомиргород. Із Новомиргорода до сусіднього райцентру Олександрівки google малював прекрасну дорогу, і саме на ній мали лежати Кримки, але… якщо вам дороге здоров’я (принаймні нерви) і автомобіль – не їдьте ніколи по цій дорозі, бо якщо це жахіття дійсно вважати дорогою – то вона найстрашніша в Україні (я спеціально не використав слово “найгірша”). Цікаво, що у Новомиргороді всюди висять новенькі дороговкази на Олександрівку. Для кого вони?
Відразу на виїзді із Новомиргорода в бік Кіровограда починається дорожне пекло – асфальт у величезних ямах, які об’їхати неможливо й доводиться пірнати у них. Потім, після повороту на Олександрівку дорога обнадійливо покращується – вона ніби заманює автомобілістів, щоб через деякий час перетворитись на суміш грунту із глибоко захованим щебнем і потоком буряковозів, які сунуть на зустріч, і розминутись із ними на цій дорозі дуже проблематично (прямо перед нами нещасна “Таврія” з’їхала на “узбіччя” й там і залишилась, пірнувши по днище у рідку багнюку).
Дорогу тут колись почали будувати – насипали щебню, але потім покинули. Для камазів з прицепами, які гаркотять чорним димом, під зав’язку навантажені буряками (навіть дивуєшся, звідки стільки буряків), можливо це дорога, але не для легковиків – такою трасою для автокросу, чи якогось екстремального раллі, я ніколи не їздив. І такої кількості рідкого бруду (сантиметрів 15-20) на дорозі я теж ніколи не бачив – в машині було заляпане навіть лобове скло.
Чи варта була церква Святої Параскеви у Кримках таких мук – напевно не варта, принаймні восени. Храм великий, красивий, але не настільки, щоб заради нього пройти “пекельну” трасу. Це один із типових проектів цегляного модерну. Звичайний єпархіальний храм, але зведений із цегляним декором і не тинькований. Збудували його у 1914 році.
Згідно із народними переказами тут у землянках колись жили осідлі кримські татари (може полонені, а може хтозна) – звідти і назва “Кримки”. Майже все 18 століття територія належала польським магнатам, один із яких – комісар князя Любомирського Іван Дембовський поставив у Кримках дерев’яну церкву на честь Святої Трійці. У 1820 році поміщиця Пеньковська реконструювала храм.
У 1906 році дерев’яної церкви у Кримках вже мабуть не було, тому тодішня власниця села поміщиця Чорнолуцька заклала великий мурований храм. Будували церкву Святої Параскеви 8 років.
У 20-30 роки минулого століття, під час російсько-більшовицької окупації, усі храми Олександрівського району було зруйновано або закрито. Залишилась лише церква у Кримках – її хотіли зруйнувати вже у 80-ті роки, але парафіяни не дозволили. І ось минулого (2014) року церква відзначила своє сторіччя.
Текст та фото Романа Маленкова
