Кіцманський район

Борівці і Киселів

В села Киселів та Борівці не радив би вам їздити без потреби. Я пожалкував, що туди поїхав: втратив щонайменш 3 години, а нічого особливо цікавого не побачив. Дороги – ніякі, і навіть, якщо ви й доїхали до цілі, ніхто не гарантує, що вам вдасться побачити цікавості, про які пишуть нечисленні джерела. Почнемо з Борівців.

Валява

ВАЛЯВА (1,6 тис. мешканців), як і сусіднє місто Кіцмань (про нього - пізніше), вперше згадується у 1413 році у грамоті Олександра Доброго. В селі – дві архітектурних пам’ятки, і одна – гламурно-сучасна.
Дерев’яна Успенська церква (1778 рік) у центрі Валяви – симбіоз двох вже знайомих нам типів – «хатнього» та гуцульського. У своєму первісному вигляді церква до наших часів не дійшла. Те, що ми маємо сьогодні: кам’яний фундамент, обшиті тесом стіни – результат її перебудови у ХІХ столітті.

Хлівище

ХЛІВИЩЕ (0,7 тис. мешканців) – село цікаве, але нормальної дороги до нього немає. Ґрунтовка до Хлівища починається в селі Іванківці і пролягає через Гаврилівці. На початку села на невисокому пагорбі побачимо двоповерховий особняк, що нагадує невеличкий палац. Зараз тут розташована сільська рада, клуб і бібліотека, а в дорадянський період це дійсно був палац – родовий маєток австрійців Отто і Лізи Гольднер.

Іванківці

ІВАНКІВЦІ (1,4 тис. мешканців) розташовані у Кіцманському районі на березі Совиці. Перша письмова згадка про них датується 1452 роком. У 1473 році Молдавський воєвода Штефан Воде своєю грамотою дав дозвіл на купівлю села Дрогошу Дворецькому у боярина Кирсте. В селі збереглася дерев’яна церква буковинського «хатнього» типу – пам’ятка архітектури національного значення. Щоб побачити її, треба на перехресті в центрі села (якщо їхати з Ошихлібів) повернути ліворуч: храм-хата покажеться через декількасот метрів.

Ошихліби

Cело з незвичайною назвою ОШИХЛІБИ (2,1 тис. мешканців) відоме з 1490 року, а його назва означає «шматочки хліба», або «недоїдки». В центрі села поруч з нещодавно зведеним мурованим храмом розташована дерев’яна церква Святих Костянтина та Олени 1779 року побудови. Як і подібні до неї церкви в Дубівцях і Оршівцях, Костянтинівська церква в Ошихлібах відноситься до типових культових споруд гуцульської школи. Вона тризрубна, одноверха з квадратними в плані навою і бабинцем та п’ятигранним вівтарем.

Нижні Станівці

З Брусниці варто проїхати на південь до села Нижні Станівці, яке вперше згадується у письмових джерелах 1596 року. Очевидно, що назва «Станівці» походить від слова «стан».

Брусниця

Відразу за Зеленовим трохи в бік від дороги на Вашківці знаходиться село Брусниця (Кіцманський район). Сюди з сусідньої Чорториї ходів до школи Іван Миколайчук. Сьогодні школа носить ім’я видатного діяча української кіноіндустрії.

Зеленів

Зеленів – село Кіцманського району Чернівецької області, що лежить на лівому березі Прута на шляху з Чернівців до Вижниці.

В селі на пагорбі розташована дерев’яна триверха Михайлівська церква гуцульського типу, безбожно вкрита бляхою. Церква побудована у 1901 році майстром Петром Копелчуком за проектом архітектора Фадея Косаковського.

Глиниця

ГЛИНИЦЯ (1,5 тис. мешканців) сміливо може претендувати на звання найромантичнішого й наймузичнішого селом Буковини. Стільки легенд, як Глиниця, не має жодне село краю. Перша розповідає, що на вершині гори, яка височить над селом, турки під час окупації побудували замок, де постійно влаштовували бенкети та звозили награбоване у місцевих мешканців добро. В той час у Глиниці жила вродлива дівчина-відьма на ім’я Флоріка, яка добре зналася у травах і, навіть, вміла спілкуватися з деревами та квітами.

Шипинці

За Лужанами на північ від дороги лежить один з найстаріших населених пунктів Буковини – село ШИПИНЦІ (3,1 тис. мешканців). Чернівецький краєзнавець Іван Снігур у своїй книжці «Мої мандрівки по Буковині» розповідає легенду про виникнення назви села. Шипинці оточені мочарами та невеликими озерцями, які утворилися внаслідок танення снігів та сильних дощів. Ці водойми не висихали навіть у літню спеку, а вода нагрівалася так, що озерця аж шипіли. Одна з таких мочар має назву Кругле болото.

Берегомет

Менш ніж за кілометр від Дубівців, якщо їхати на Коломию, розпочинається село БЕРЕГОМЕТ (0,8 тис. мешканців), яке вперше згадується у XVII столітті (Не плутати з Берегометом тим, що на Сереті!). Миколаївська церква в Берегометі є найціннішим зразком серед церков «хатнього» типу на Кіцманщині. Щоб побачити її, треба в центрі села біля автобусної зупинки звернути ліворуч, проїхавши один квартал.

Оршівці

Село ОРШІВЦІ (2,4 тис. мешканців) знаходиться на кордоні із Снятинським районом Івано-Франківщини. Перше поселення на цьому місці датується 1580 роком, а сучасну назву село отримало у 1638 році від прізвища Молдавського господаря Ореша. Територіальна близькість до Гуцульщини визначила й тип місцевої архітектурної пам’ятки національного значення – дерев’яної гуцульської церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Офіційна дата її створення – 1850 рік, ймовірно є датою її перебудови.

Дубівці

ДУБІВЦІ (1,3 тис. мешканців) знаходяться біля повороту на Вижницю з траси «Чернівці – Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про них датується 2-и листопада 1464 року. В цьому маленькому селі є на що подивитися любителю архітектури. Майже на початку села праворуч від дороги приверне увагу двоповерховий салатового кольору будиночок австрійських часів, схожий на невеличкий палац. Цей будинок, побудований у 1914 році бароном Шимоновичем, декілька років слугував йому родовим маєтком.

Мамаївці

Велике село МАМАЇВЦІ (Кіцманський р-н, 5,8 тис. мешканців), перша згадка про яке датується 1580 роком, починається відразу при виїзді з Чернівців у бік Коломиї. Легенди стверджують, що назва села пішла від знаменитого хана Мамая, який, начебто, зупинявся тут зі своєю ордою перед тим, як наважувався перетинати Карпатські гори. Але, оглядаючись на дату заснування села, більш ймовірно, що це могли бути лише його нащадки. А ось гетьман Пилип Орлик дійсно тут був проїздом у 1722 році.

Чортория

Найцікавіше село Кіцманщині, безумовно, Чортория. Тут є на що подивитися туристу: замок-палац, дерев’яна церква, лебедині озера…

Кіцмань

Перша письмова згадка про КІЦМАНЬ (7,6 тис. мешканців) датується 1413 роком. Цей населений пункт згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року, згідно якої він дарить «великий Коцман з усіма його присілками» своїй тещі Анастасії. З цієї грамоти стає зрозумілим, що Кіцмань вже тоді був значним поселенням. Його розвитку сприяло розташування на перехресті доріг, які з’єднували долини Дністра і Прута.