Болград називають столицею болгар Бессарабії, а може й болгар України. Загальна кількість українських болгар близько 200 тисяч, із них близько 70 тисяч живе у Болградському районі, а його столиця – зрозуміло Болград. Більшість болгар живе по селам, тому Болград, із населенням у 15 тисяч (болгар із них половина) дійсно їх столиця, хоча загалом, таке маленьке містечко на столицю ніяк не тягне.
Відразу зазначу – у Болграді болгарські традиції збереглися значно слабше, ніж у навколишніх селах, і на вулицях болгарську мову почуєш значно рідше. Для розвитку туризму тут зробили болгарські кафе та ресторанчики, є підприємства, де готують болгарські продукти – їх можна відвідати, є болгарські садиби, вино звичайно, багато вина, фестиваль вина – це болгарська традиція, але загалом, здається, що поки це лише потуги окремих ентузіастів.
Преображенський собор.
Але ніякого негативу, адже тут дійсно є речі, яких не знайдеш більше ніде в Україні. В першу чергу це ковбаски карнаці. Сиров’ялені, сухі, чорного кольору. Вони просто неймовірні на смак, і продаються майже у кожній крамниці. Я потім шукав подібні у Болгарії, і не знайшов, адже там подібні ковбаски називаються лучанки, вони не чорні й гірші на смак. Дивина, подумав тоді я, це якийсь двохсотлітній рецепт зберегли болгари України, який у Болгарії вже давно зник. Але виявилося, що не так все просто, адже карнаці – це ковбаски румунською мовою, а Бессарабія до 1940 року була у межах Румунії. А ще ми їли у Болграді суп із баранини – курбан. Навариста юшка, із шматочками м’яса. Подібної страви у Болгарії в ресторанах я теж не побачив, хооча місцеві мені розповіли, що вона там все таки існує, і називається курбан чорба.
На перший погляд Болград мало чим відрізняється від більшості райцентрів півдня України. Трохи старої житлової одноповерхової забудови, пару храмів, чималий ринок, два-три готелі, повсюдні старі жигулі, підроздовбані дороги… Якби я не знав про болгарське коріння Болграда – перший погляд залишився б єдиним поглядом.
Болград був заснований у 1821 році, зрозуміло, що поселенцями із окупованої османами Болгарії. Пишуть, що раніше на місці Болграду було село Табакі, але чиє воно було і де ділося – зрозуміти важко. Болград – болгарський град, відразу задумувався, як головне місто болгар. Велику участь у його розбудові прийняв російський генерал Іван Інзов – намісник Бессарабії та голова Комітету іноземних поселенців Південного краю. Він, чомусь, дуже багато уділяв уваги болгарам, став їх покровителем, і користувався такою повагою, що після смерті (помер він у Одесі), його тіло перевезли у Болград, де урочисто поховали у цвинтарній церкві святителя Митрофана (рік побудови 1844), яка стала мавзолеєм Інзова і тривалий час зображувалась на гербі Болграда. Нині на гербі Преображенський кафедральний собор.
Митрофанівська церква – мавзолей генерала Івана Інзова.
Усипальня Караманевих.
Миколаївська церква.
Преображенський собор – головна пам’ятка Болграда, і головний храм болгар України. Його збудували протягом 1833-1838 рр. Архітектор – Абрам Мельников, стиль – зрілий класицизм, висота бані – 50 метрів, матеріал будівництва – вапняк. Він величезний і дуже помпезний, хоч і класицистичний, і схожий на інший класицизм, наприклад на Преображенський собор у Одесі. Зводився храм на кошти болгарської громади, розписи виконував відомий художник Павло Піскарьов, але більшість розписів було знищено страшною пожежею у 2012 році. Тоді впав купол храму, і для мене дивина, що його так швидко відновили – вже у 2018 році храм блищав, як нова копійка, і розписи теж були на місці. Кажуть, що кошти на відновлення зібрали у Болгарії.
Росіяни люблять писати, що Преображенський собор у Болграді – це зменшена копія їхнього Ісакієвского собору. Угу, все що класицизм – то зменшена копія Ісакієвского. Точно.
Є у Болграді ще одна старовинна церква, зведена болгарами – Миколаївська. Вона під порядкова болгарській православній церкві. Збудували храм у 1881 році у стилі пізнього класицизму. Хоча стиль можна назвати вже і неокласицизмом, адже період класицизму закінчився. Зводили храм за кресленнями архітектора Костянтина Тона.
Пам’ятники Болграда.
Церква святителя Митрофана, яка є мавзолеєм Інзова, розташована на міському цвинтарі, на околиці Болграда. На тому ж цвинтарі є кілька цікавих могил, але особливо варто звернути увагу на каплицю-усипальню Караманевих, яку збудували у 1812 році.
Із пам’яток архітектури хочу відмітити колишню гімназію Кирила і Мефодія (1858 р.), нині це гімназія імені Раковського, та жіночу гімназію, зведену в 1847 році (нині школа №2).
Ще ми надибали у Болграді церкву євангельських християн баптистів, розміщену у неоготичній будівлі, дуже схожій на кірху, кінця 19 століття. Чи то дійсно кірха, чи баптисти зробили якусь імітацію – ніякої інформації знайти не вдалося.
Є у Болграді ще трохи старовинної забудови, яку ми ідентифікувати не змогли. А ще тут є доглянуті гарні міські парки, є чимало пам’ятників, як старих, так і збудованих вже у 21-му столітті. Цікаве місто. Варте відвідання.
Текст та фото Романа Маленкова.
