Село Орлівка лежить у заболоченій, зарослій очеретами, низькій заплаві Дунаю, між озерами. Стара назва села – Картал, так воно називалося до 1946 року. Слово це татарське, і означає – «орел», звідти і радянська назва Орлівка. Але татар у селі немає – 95% населення (із майже 3 тисяч осіб) називають рідною мовою молдавську (читай румунську) – до Румунії (етнічної Молдови) – 2 км, до Молдови сучасної – 25 км. До 1940 року це була територія Румунії. Молдова історична більшою своєю частиною лежить на території Румунії і мова румунська і молдовська ідентичні, тому гугл молдовську у перекладачі взагалі не виокремлює. Логічніше буде називати мешканців Орлівки етнічними румунами, а не молдаванами. В сільській школі викладання ведеться румунською мовою (поряд із українською), а ще діє фольклорний ансамбль “Opincuța”.
На околиці Орлівки є урочище Кам’яна гора, де відбуваються значні археологічні дослідження. Тут було місце табору одного із римських легіонів, але вчені кажуть, що пам’ятка багатошарова, і що тут можна знайти артефакти багатьох культур, зокрема кельтів, які мали тут свій укріплений табір Аліобрикс. Ми походили по пагорбу, з якого відкривається гарний краєвид на озера, позаглядали – для нефахівця тут нічого особливо цікавого немає, на відміну від екопарку «Картал», який створили на південний схід від Орлівки. Це величезна вкрита тростиною та очеретом Дунайська заплава, над якою проклали дерев’яний місточок. Ти ідеш, ніби пливеш, у зеленому морі майже недоторканої заплавної природи. Тут маса пташок, а ще, сюди, із Закарпаття завезли буйволів, яких, кажуть, можна побачити. Ми не побачили. Місцеві мешканці нам сказали, що більшість часу буйволів тримають у вольєрах, і випускають тільки «під туристів». Хтозна чи це дійсно так.
Миколаївська церква.
У 2020 році у Орловці відкрили паромну переправу через Дунай, в Румунію. Але, зважаючи на пандемію ковіду, вона майже не працювала.
Головною архітектурною пам’яткою Орлівки є Миколаївська церква, яку звели, вірогідно, в другій половині 19 століття. Відомостей про побудову храму знайти не вдалося – його не внесено у реєстр пам’яток архітектури. Місцеві мешканці нам розповіли, що у 1946 році храм закрили, перетворивши його на склад вапна і цементу, а пізніше тут зберігали овочі. У 1992 році будівлю було відремонтовано, в ній збирались розмістити музей села, але після двохрічних звернень вірян, його все таки передали сільській громаді. Кажуть, що служби відбуваються румунською мовою.
Перед церквою стоїть пам’ятник односельцям, які загинули в часи Першої світової війни. Написи усі румунською, адже встановили його у міжвоєнний період.
Текст та фото Романа Маленкова та Сергія Щербія.
Кам’яна гора. Археологічні розкопки.
Краєвиди навколо Орлівки.
Екологічний парк “Картал”.
