Усатове – дуже велике село, в якому мешкає близько 8 тисяч осіб. Воно розташоване на північно-західній околиці Одеси.
Село було засновано козаками-запорожцями у 1775 році під назвою Усатівські хутори. 21 вересня 1822 року тут був освячена Різдво-Богородична церква, від того дня 21 вересня (день Різдва Богородиці) вважається днем села.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці побудована в класичному стилі з блоків вапняку. Крестокупольна, чотиристовпна, з напівкруглою апсидою і пов’язаними з нею прямокутними прибудовами. Центральна частина перекрита куполом з напівсферичної главою на круглому барабані, що спирається на вітрила, підтримувані напівциркульними арками. Північний, південний і західний фасади завершені високими трикутними фронтонами. В огорожі церкви є стародавня криниця, аналогічна стародавнім криницям в Одесі.
Головною пам’яткою Усатового є Великий усатівський козацький цвинтар. Це історичний некрополь, розташований у селі Усатове Одеського району Одеської області. У центрі кладовища розташований курган, внесений до переліку пам’яток археології. Навколо кургану розташовані численні козацькі поховання. Цей цвинтар, як і Куяльницький цвинтар, що знаходиться на схилі Шкодової гори, був уперше зафіксований на початку 20-х рр. XX ст., під час проведення археологічних досліджень пам’яток усатівської культури.
Цвинтар розташований на верхівці Шкодової гори, яка є центром виникнення Усатівської культури. На горі та в околицях розкопано 18 курганів з кромлехами і два безкурганні могильники. Прикметною рисою обряду поховань було укладання померлих в ямах в скорченому стані на лівому боці. У центральних могилах під курганним насипом поховано родових ватажків. У похованнях знайдено мідні кинджали, сокири, шила, а також глиняний посуд. Таким чином, перші поховання тут виникли ще у 2400–2000 рр. до н. е.
У 70 рр. 17-го століття відбулося переселення у цей регіон козаків-запорожців, які й заснували станицю Усатове. Тоді, власне, і виник сучасний цвинтар, на якому ховали своїх померлих вихідці із Запорізької Січі, а згодом чорноморські козаки та їхні нащадки. Типові козацькі надгробки представлені кам’яними хрестами, серед яких науковці виділяють 32 типи, за якими можливо визначити соціальний статус похованого.
Довгий час кладовище лишалося недослідженим. Інтерес до цього некрополя виник наприкінці 1980-х років, коли у суспільстві з’явилася увага до історико-культурної спадщини. У додаток до вже існуючого знаку «Пам’ятка археології» на цвинтарі був встановлений камінь у ролі козацького меморіалу.
На цвинтарі залишилося лише близько півсотні цілих кам’яних козацьких хрестів. Хрести все частіш руйнуються переважно під зовнішнім впливом. Багато хрестів повалені, на них наявні численні сліди пошкоджень. У період з 1994 по 2001 рр. відбувалися певні кроки щодо уповільнення руйнування історичного некрополя. Кладовище доглядалося переважно із боку козацьких організацій. Однак, крім позитивного впливу, відбувалися й негативні зміни. Так, для посилення українства намогильних хрестів на деяких з них були видряпані «тризуби».
Але в останні роки увага з боку козацьких громад припинилася, місцева влада також не зацікавлена у збереженні пам’ятки. У жовтні 2011 р. Одеська обласна організація ВО Свободи звернулася до Президента України з вимогою внести цвинтар до реєстру пам’яток культурної спадщини та взяти під охорону держави.
Текст із Вікіпедії, фото Романа Маленкова.
