Загублена у міжлиманському степу і забута Северинівка. Її у 1787 році заснував граф Северин Потоцький і назвав Потоцьке. Спочатку це було невелике село, але завдяки вдалому розташуванню на торговому шляху із Балти до Одеси, воно розросталося і у 1806 році перетворилося на містечко із назвою Северинівка. Потоцький тут збудував церкву, костел і палац. Пізніше дорогою через Северинівку пішли торгові каравани із Києва і Петербурга, і у містечку з’явилася єврейська громада. Синагога, 9 заїжджих дворів, поляки, німці…
Северинівка початку ХХ століття фігурує у повісті Козачинського “Зелений фургон”. Її знімали у одноіменному фільмі, навіть двічі. Грищенко, у виконанні Брондукова, феноменально шукав “вещественні доказатільства” на базарній площі містечка. Але нині це село. Жвава дорога пішла звідси – нині на Одесу біжить траса Е-95, десь за Хаджибейським лиманом, а до Северинівки з неї не їдьте, адже тутешня дорога не для звичайного легковика – вона жахлива. Будівлі, зведені Потоцькими, в більшості перетворилися на руїни: костел, садиба, комори і тд. Церква стоїть, але видно сліди радянських перебудов. Від синагоги не залишилося і камінчика, зруйнували єврейське і польське кладовища, а козацькі хрести, лежать на землі, всі крім одного. Третина сільських кам’яних будинків покинута… Але ж все рівно цікаве село. Тут ще є живенькі будиночки під черепичними дахами, а черепиця із різноманітними, переважно франкомовними клеймами. Величезна комора на базарній площі, руїни садиби Потоцьких, земська лікарня (тубдиспансер у часи ссср, нині теж покинутий), залишки парку, кам’яний погрібник і казкові краєвиди на долину Куяльницького лиману. А з іншого боку великий Хаджибейський лиман.
Як і у інших селах міжлимання, у Северинівці сільські хати збудовані за традицією колоністів – чи то болгар, чи німців – довгі і вузькі. Там прямо до житлової частини, яка складається із сіней, комори і двох кімнат (кімнати по кінцях), прибудовано господарську частину. Часто подвір’я оббудоване літерою “П”, ніби гуцульська гражда. Усі до однієї хати кам’яні, але значна їх частина вже покинута, вікна і двері вирвані, всередину хати й у криниці звозять сміття – то суцільна дикість і варварство. Сучасність Северинівки сумна.
Текст та фото Романа Маленкова.
Костел святого Северина був зведений Северином Потоцьким у 1800 році. Його освячував Кам’янець-Подільський римо-католицький єпископ. Поряд збудували дзвіницю. В радянські часи храм перетворили на склад а дзвіницю зруйнували. Нині костел – руїна.
Церква святого Івана Богослова, як і костел, була збудована Северином Потоцьким. Будівництво почалося у 1800 році, а закінчили у 1803 році (за іншими даними у 1805 або 1806 рр.). Стиль побудови храму – класицизм. Судячи із нинішнього зовнішнього вигляду, у радянський період церква позбулася бань, але нині вона доглянута і робоча. Є пам’яткою архітектури місцевого значення. Підпорядкована упц мп.
Старий український некрополь, який називають козацьким. Тут поховані перші поселенці Северинівки, навіть, і сам засновник села – Северин Потоцький. Щоправда це не точно. Чи поховані тут козаки – цього ми теж достеменно не знаємо. Цілих хрестів майже не залишилося – стоїть лише кілька штук, решта лежить на землі. Місцева легенда каже, що хрести рятували від радянської влади – російських окупантів, тому їх поклали на землю і прикопали, а ті що стояли накривали копицями сіна. Склеп Потоцького (якщо то дійсно його) розкопаний.
Садиба Потоцьких зараз стоїть у руїні. Колись тут була школа, але зараз немає ні даху, ні вікон ні дверей. А перед головною будівлею велика криниця-цистерна, наповнена зараз сміттям.
На території садиби колишній тубдиспансер – лікарня, яку також звели Потоцькі. Зараз теж пустка.
Кам’яна огорожа садиби та господарські будівлі.
Базарна площа – колишнє серце Северинівки.
Комора на колишній базарній площі – будівля ХІХ століття.
Будиночки навколо базарної площі.
Значно більше фото Северинівки дивіться у нашій фотогалереї.
