До венеціанської фортеці і містечка Короні, де у нас планувався нічліг, ми їхали через Каламату із Містри гірською дорогою – важкою, вузькою і покрученою, але надзвичайно мальовничою. Краєвиди засніжених вершин, арки та тунелі, дикі кози – краса. Одне погано – на авто літні шини – не впевнений, що в Греції знають про існування зимових. Тому коли піднялися вище, й відчули на дорозі дзеркало криги – було страшнувато. Як тільки з’являвся знак цепків на колесах – стишували хід і обережненько повзли. Чесно – така дорога дуже втомлює водія, тому майже ніхто нею не їде – всі прямують на північ, до Мегалополіса, а звідти вже на південний захід – по автобану на 50 кілометрів довше, але без нервів. І все ж, коли поверталися у Спарту – ми знову вибрали гірські серпантини, бо де ще побачиш таку красу.
Поселились ми знову по темному, знову в холодний будинок – на Пелопоннесі майже ні в кого немає стаціонарних радіаторів, або якихось інших обігрівачів – гріються термовентиляторами, масляними калориферами, а найчастіше – кондиціонерами. Цього разу кондиціонер був дуже потужний – за півгодини він добряче нагрів дві спальні і вітальню. А будинок виявився дуже цікавим і зручним, на колоритній старовинній венеціанській вуличці, наскільки вузькій, що ми ледве заїхали на неї автівкою – були б і не їхали, але господар сказав їдьте-їдьте – тут широко, і паркінг є.
Втомлені лягали спати й зовсім не помітили, що наші вікна і балкон виходять на море. Зранку, 8 січня, на другий день українського Різдва, ми отримали неабиякий сюрприз – казкове блакитно-бірюзове море всіяне десятками рибальських човнів – ідеальна картина художника мариніста, але наживо.
Короні розташоване на кінчику «мізинця» Пелопоннесу, зі сходу. З іншого боку цього ж півострова Мессінія, стоїть місто Метоні. Ну про Метоні розповім пізніше, а поки про Короні.
Щодо заснування міста і ранніх часів – мовчу, бо було це ніхто не знає коли, але дуже давно до нашої ери. Копали яму під фундамент фортеці і знайшли мідну ворону, а ворона грецькою – корокі, чи якось так, от і вирішили що місто буде Корокі. Італійці ж переіначили на свій лад. Хоча є версія, що відкопали латинську монету – корону, а зовсім не мідну ворону.
У 1204 році Короні захопили франки, але через два роки фортецю відбив флот Венеції, а у 1209 році ахейський князь Віллардуен підписав із венеціанцями угоду, згідно з якою, фортеці Метоні і Короні перейшли у довічне володіння венеційських дожів. Модон і Корон – так їх почали називати, додаючи, що це «головні очі Республіки», які бачать далеко від резиденції дожів.
Три століття тривав венеціанський період у Короні – це були три століття процвітання та розкоші. Усі венеціанські судна, дорогою до Леванту і Святої Землі, зупинялися в Короні, або в Метоні, під захистом потужних мурів та гармат. Купці торгували тут своїм крамом, залишаючи значні кошти. Оплачували планування маршрутів та формування конвоїв, для захисту від піратів.
Обидві фортеці керувалися та розвивалися паралельно маючи спільну міську раду, але головною була Короні – тут стояли резиденції капітанів обох фортець, тут була кафедра латинського єпископа. До речі, одним із єпископів Короні був Анжело Коррер, майбутній Папа Римський Григорій ХІІ.
Венеціанці не забороняли православної віри, тому в Короні була кафедра грецького єпископа, функціонували численні церкви, збудовані ще у візантійські часи.
У 15 столітті Ахейське князівство занепало і Венеція приєднала до двох «очей» третє – Наваріно (нині Пілос). На той час новою потужною силою у Середземномор’ї стала Османська імперія, яка вперше атакувала фортеці у 1428 році, примусивши Венецію якийсь час платити данину, а у 1460-му захопила весь Морейський деспотат Візантії – півострів Пелопоннес. Але із трійкою венеціанських «очей» османи довго не могли нічого зробити. Лише у 1500 році штурмом була взята фортеця Метоні – налякані Короні та Наваріно були змушені капітулювати.
До 1715 року Короні належало поперемінно османам, венеціанцям і генуезцям. Потім було понад століття виключно османського панування, а у 1828 році його звільнили союзники, щоб віддати назавжди грекам.
Короні – прекрасне місце, щоб зупинитися на деньок, під час мандрівки Пелопоннесом. Венеціанська забудова вулиць – це завжди цікаво і колоритно. На першій лінії, біля самісінького моря, ряд таверн, але ми не потрапили до них – 8 січня, у другий день святкування Богоявлення, вони усі були зачинені. Натомість ми досхочу налюбувались старовинною портовою затокою, нині заповненою рибальськими човниками. Тут же є довгий і вузький пірс-хвилеріз, складений великим камінням – з нього можна зробити прекрасні фото венеціанського містечка. Далі, за пірсом, височать мури і башти фортеці.
Фортецю можна обійти по периметру – я раджу це зробити, адже з трьох боків вона омивається морем і виглядає зовсім по різному, інколи, як мальовничі руїни, а інколи, як неприступна, оточена потужними баштами, твердиня. На території фортеці є житлові будинки сучасних греків, із присадибними городніми ділянками та невеликою фермою. Тут же розташований жіночий монастир, заснований наприкінці 19-го століття. Відразу за мурами, біля моря, притулилася нинішня головна святиня Короні – церква святої Елейстрії, збудована у 1897 році. Колись, у 19-му столітті, старенькій мешканці Короні, Марії Статакіс, тричі являлася Богородиця, і вказала місце, де була схована чудотворна ікона. Статакіс вказала це місце міщанам, і образ викопали. Нині до ікони їдуть паломники з усієї Греції, а у п’ятницю, після Великодня, тут щороку відбувається велике свято.
Текст та фото Романа Маленкова до книги “10 країн після карантину”.
