В Греції є все, навіть сніг. Ми із багатьох точок неодноразово бачили засніжені вершини навколо Афін, прекрасні гори в сніжних шапках піднімалися над Спартою, дорогою із Містри у Каламату, потрапили в ожеледь – на перевалі було два градуси морозу, але справжній грецький сніг ми знайшли у селі Космас, коли їхали, із Монемвасії в Нафпліон. Зважаючи на літні шини авто, я зовсім не мав бажання знайти той сніг, причому вперше за зиму, і не в Україні, а саме у Греції.
Космас розташований на висоті 1150 метрів – ніби й не дуже високо, але ж зима на дворі. Потихеньку долаючи невеликі снігові намети та шматки обмерзлого асфальту, серпантином, який кілька десятків разів повернув свій меандр на 340 градусів, ми допхалися до центральної площі цього гірського села. Фантастика – із майже літа, де ми ходили у футболках, за якихось сорок хвилин опинилися у крижаному царстві, серед непривітних вікових сосен. Але Космас зняв напругу – дивовижне гірське село, населене якимись ельфами (принаймні так здавалося, доки ми не побачили звичайних людей біля церкви) – заставило нас зупинитись на півгодини, дітей – липити сніжки, а мене із дружиною – насолоджуватись красою гір та казковим колоритом кам’яних будинків під древньою черепицею, які вузькими вулицями, розповзалися від центральної площі.
Взагалі правильно читається Косма – остання літера «с» в грецькій мові відкидається. Я вирішив трохи поюзати неправильну, але більш романтичну назву «Космас» особливо зважаючи на розташування села високо на перевалі. В англійському перекладі, та й на картах Гугла, також пишуть Kosmas, тому, думаю і мені можна. Хоча ні – я терпіти не можу оцих імперських перекрутів географічних назв… Заплутався.
В античні часи тут було місто Селінус, в якому стояв храм Аполлона. Поселення Косма вперше згадується у письмових документах під 1592 роком – тоді це було містечко, нині – село, із трьома сотнями мешканців, яке входить у список традиційних поселень Греції – поселень, які за сотні років зберегли незмінний образ минулого, традиції та місцевий характер.
В Косма, навколо центральної площі, ми помітили, як мінімум, три таверни. В одної із труби йшов приємний димок, але смеркалося, тому ми не дозволили собі куштувати місцеві страви – попереду був спуск обмерзлим серпантином.
Недалеко від Косма, нижче від сніжного поясу, ми проминули старовинний гірський монастир Елоні, брама якого була зачинена – вже смеркалося. Обитель фактично приліпли до скельної стіни на невеликій терасі. Здалеку вона неймовірна – зблизька побачити не вдалося, і це було єдине розчарування в Греції, яка здалася нам цілим всесвітом, в якому дійсно є все. Майже.
Текст та фото Романа Маленкова. Із книги “10 країн після карантину”.
