Егіна мене вразила не фісташками – тут я вперше відчув колорит і дивовижність життя маленького острова, який накопичив у собі, за тисячоліття, скарби багатьох цивілізацій, але відноситься до них, зовсім не як до скарбів, а як до чогось абсолютно звичайного, банального. Мене вразила природа – гостроверхі гори Егіни та навколишніх островів, яких тут було видно немало, а я ж думав, що подібні речі можна побачити, лише десь у Південно-Східній Азії. Мене вразив порт, із великим бетонним пірсом, на якому біліла невеличка церковка, темніли жерла гармат, які підняли тут же в порту, а за портом, різними кольорами насувалася щільна забудова набережної та однойменного міста, із храмами та дзвіницями якогось італійського стилю. Я не очікував побачити щось подібне у Греції – мені аж мову відняло від здивування та захвату. Оце так Егіна.
Марина Егіни надзвичайно привітна і затишна. Тут сотні рибальських човнів – мабуть у сезон купа свіжої риби, хоча точно є вона і взимку. На великому бетонному пірсі моряків, а частіше туристів, зустрічає каплиця Святого Миколая, а далі, на прекрасній набережній, стоїть церква Входу Діви Марії, зведена у 1906 році у стилі італійського неоренесансу. Від набережної углиб містечка тягнуться вузенькі і звивисті, переважно пішохідно-мопедні вулички. Тут можна бродити кілька годин і безкінечно знімкувати.
Вулиці та архітектура столиці острова Егіна – спадщина венеціанців, які володіли островом із 1451 по 1540 роки, а потім ще 27 років із 1687 по 1715-й.Хоча із будівель, зведених безпосередньо венеціанцями, збереглася лише башта Марчелло – оборонна, чи сторожева до неї від порту хвилин десять ходу. Вона якраз за найбільшою церквою міста – храмом святого Миколая. І знову італійські риси – еклектика 1890-х із відхиленням в історизм – щось типу неоренесансу.
У 1827-1829 роках Егіна виконувала роль першої столиці новоствореної грецької держави – тут, у будинку Ківерніо розміщувався грецький уряд, а присягу чиновники приймали у нинішньому головному храмі міста – митрополичому соборі Успіння Богородиці, зведеному у 1806 році. Мене дивує, як таке малесеньке місто, яке за кілька годин можна обійти по периметру, могло бути столицею самої Греції – колиски цивілізації. Хоча у 1829 році столицею країни стало місто не набагато більше – Нафпліон, і лише у 1834 році король переніс офіційний центр країни у Афіни.
Найвідвідуванішою пам’яткою Егіни є археологічний музей із руїнами античного поліса. До нього від порту 350 метрів. Взагалі найбільші відстані між атракціями міста не перевищують 400 метрів – все дуже компактно і зручно. Багато таверн, де подають місцеві страви, багато рибних ресторанчиків. Сідаєте за столик на березі моря, замовляєте рибу з овочами, чарочку узо, або, краще, маленьку пляшечку, і релаксуєте, споглядаючи гористі обриси сусідніх островів, та кораблі, які без кінця курсують біля Егіни.
На острові Егіна розташоване не лише однойменне місто, а ще 11 населених пунктів. Є античні руїни і монастирі, але я до них не їздив.
Текст та фото Романа Маленкова.
