Ми їхали на трасу Бердянськ – Токмак, вже й не пам’ятаю звідки, мабуть із Мануйлівки, і побачили при дорозі гарний місток через річку Юшанли. Зважаючи на історію навколишніх населених пунктів, ми припустили, що місток німецької роботи, тому поїхали у село Калинівка, яке починалося відразу за містком, і зробили абсолютно правильно, адже надибали на абсолютно невідомий нам, до того маєток.
Калинівка була заснована у 1820 році багатим колоністом Клаасом Вінсом, як окремий хутір-миза, і називалася вона Штейнбах. Сучасну назву село отримало у 1945 році. Після Вінса хутором володів Пітер Шмідт, який і збудував основну частину будівель, які є у Калинівці нині. А будівель там багато, і дивина, що Калинівка маловідома, і не є туристчиним об’єктом.
Потрапивши у Калинівку-Штейнбах відразу звертаєш увагу на великий седибний будинок, типовий для більшості менонітських поселень, але більший, ніж зазвичай. Напевне в цій будівлі і жив Пітер Шмідт, який у 1838 році збудував у Штейнбаху велику школу. Це була унікальна приватна школа, в якій дітей навчали кільком мовам: російській, німецькій, французькій; письму, арифметиці, географії, малюванню і музиці.
В будинку Шмідта нині приватний заклад для дітей, з особливими потребами, а у колишній школі менонітів – дитячий будинок. В наш приїзд в дитбудинку нікого не було – охоронець сказав, що карантин, але куди поділись діти – ми так і не зрозуміли. А інший місцевий мешканець сказав, що дитбудинку тут більше не буде – коштів немає.
Тут цілий комплекс будівель, зведених у 19 та на початку 20 століття. Є парк, біля якого могили колишніх власників маєтку, в тому числі Пітера Шмідта.
В Калинівці два старовинних мости, з двох кінців села. Обидва зведені менонітами.
Текст та фото Романа Маленкова.
А ось що пише про Калинівку Вікіпедія:
Населений пункт заснований Классом Вінсом (меноніт) 1812 року як маєток або хутір з назвою Штейнбах. К. Вінс одним із перших почав займатися вівчарством; також велику роль він надавав шовківництву. Цар Олександр I відвідав маєток 1818 року й був приємно вражений великою кількістю дерев. 1819 року цар видає К. Вінсу довготермінову оренду 350 десятин землі. К. Вінс наймає на роботу Петера Шмідта, який, одружившись із донькою Вінса, Анною, став співвласником маєтку. П. Шмідт заснував школу в маєтку. Станом на 1851 рік у маєтку було насаджено 43620 дерев, серед них 10450 — шовковиці. Ще одним власником маєтку був Я. Я. Дік, який одружився з Анною Шмідт. У 1864 році на хуторі проживало в 12 дворах 53 чоловіки. У 1908 році до складу хутора Штейнбах входило 6 маєтків, що налічували 13539 десятин землі.
Після революції й громадянської війни частина сімей залишає хутір. Інші жили до 1924 року, більшість виїхало в Канаду (16 сімей — 58 чоловік). У 1922 році помістю було передано дитячому будинку для дітей-сиріт, який називався ім. СРСР, тут було 350 вихованців. Працювала семирічна школа. У період голодомору 1932–1933 років багато хто сюди підкидав дітей, щоб урятувати їх від голодної смерті. У період сталінських репресій репресували 2 працівників дитячого будинку. З початком німецько-радянської війни дитбудинок евакуювали до Ташкента, де він і залишився. На фронтах воювало 25 жителів села, 6 з них загинуло. Філіпова М.К нагороджено орденами «Червоної зірки» й «Слави». Хутір у війну не зазнав значних руйнувань, тому був швидко відбудований. У 1945 році населений пункт перейменували в село Калинівка. До 1955 року тут працювала початкова школа. Жителі переважно працюють в дитбудинку; також на території села є кормобаза.
