Із Валетти у Тримісто йде човен. Його можна було б назвати поромом, але він нічого не перевозить крім людей, йде дуже швидко, має гострий ніс – тому, це човен. Ті самі півтора євро в один бік та два вісімдесят в обидва. Маршрут човна пролягає між двома півостровами-містами – Біргу і Сенглеа, і він надзвичайний. Ліс щогл яхт – їх тут мабуть сотні, а над щоглами і за ними, з обох боків затоки, мури, щільні соти кам’яниць та численні храми.
Кількість та краса храмів Триміста, як мінімум, дивує. В таких невеликих, як за площею, так і за населенням, містах, десятки великих храмів, розкішних, які будувались за великі гроші… Переді мною постав вибір – Біргу, чи Сенглеа. Останнє здавалося ніби вище і масивніше, але більш цілісними і гармонійними виглядали фортифікації Біргу, тому вийшовши у Тримісті я повернув ліворуч, і попрямував у бік легендарного форту Сент-Анджело.
Усі три міста оточені суцільною стіною – це мур Коттонера, зведений у 17-18 столітті та 11 потужних бастіонів. Головним укріпленням є героїчний форт Сент-Анджело – саме він відіграв головну роль у перемозі госпітальєрів над османами у 1565 році. Завдяки форту Біргу отримало другу назву – Вітторіоза, або Чітта Вітторіоза – Переможне місто. А я ніяк не міг зрозуміти, чому на карті вискакує то одна назва, то інша.
У 1530 році, після висадки на Мальту, госпітальєри почали розбудовувати Біргу, як резиденцію Великого магістра та свою нову столицю. Старий замок, який стояв на кінчику півострова, Каструм Маріс, потребував перебудови, і лицарі здійснили її. Протягом 1530-1560 рр. ранньосередньовічний напіврозвалений замок перетворився на потужний форт Сент-Анджело. У 1690-х роках його знову перебудували та осучаснили – то вже була ера крупнокаліберної артилерії, тому на новозведених бастіонах розмістили батареї – форт захищало 80 гармат.
В британський період Біргу служив базою для Королівського флоту, і навіть після того, як Мальта отримала незалежність, британські кораблі не поспішали залишити гавань, і лише у 1979 році забралися звідси, залишивши форт Сент-Анджело у аварійному стані. Капітальний ремонт (реставрація) відбувся вже у 21 столітті. Нині у форті музей, ресторан і купа оглядових майданчиків. Ех, аж дух перехоплює, як подумаєш, яка ж це легендарна споруда…
Найпопулярнішим музеєм Біргу-Вітторіози є Мальтійський морський музей. Колекція музею гігантська – вона містить понад 20 тисяч експонатів, арозташований він у колишній Королівській військово-морській пекарні, зведеній на місці арсеналу лицарів, у 1840-роки, видатним архітектором Вільямом Скампом. Це не просто пекарня – це будівля із баштами, та годинниковою вежею. Після Другої Світової війни в пекарні розмістили Адміралтейське консульство, а пізніше – музей.
В Біргу є другий (після музею у Валетті) Військовий музей Мальти, але мене більше цікавив музей, влаштований у Палаці інквізиції. Я думав, що мальтійські лицарі, це ледь не демократи, але, насправді, це був ортодоксальний чернечий орден, який боровся із єресями і мав власний трибунал та інквізицію.Функціонувала остання аж до окупації Мальти французами у 1798 році.
Палац Інквізиції був чи не першою великою будівлею, зведеною іоаннітами після прибуття на Мальту. Щоправда, звели його як Велику курію – вищу раду ордену, фактично його штаб-квартиру. У 1545 році в будівлі розмістили ще й трибунал, а у 1574 році, після переїзду столиці ордена у Валетту, на кілька століть у палаці поселилася інквізиція. Тут було житло інквізитора, трибунал, в’язниця та молитовна кімната для іудеїв, які потрапляли до інквізиції часто. В часи британського панування в палаці століття розміщувалася їдальня для офіцерів, а потім музей.
Я вже писав, що у Біргу церков, як казали колись хлопці у школі – як у дурня фантиків – дуже багато. При трьохтисячному населенні це взагалі рекордна кількість. Всюди хрести, бані… Найбільш шанованим храмом Біргу є собор святого Лаврентія – Сан-Лоренц, мальтійською. Коли лицарі прибули на Мальту, церква святого Лаврентія стала їх першим орденським храмом, але потім вони перебрались із Біргу у Валетту, і про церкву забули. Вона занепала й стояла напівруїною аж до другої половини 17 століття. У 1681 році було закладено наріжний камінь нового собору, будівництво якого закінчили у 1696-му. Це і є нинішній собор Сан-Лоренц.
Текст та фото Романа Маленкова.
Собор святого Лаврентія.
Морський музей Мальти.
