Милуші (пол. Miłusze, англ. Mylushi, чеськ. Milushi) — село Луцької міської громади, Луцького району Волинської області. розташоване на крайньому півдні Поліської низовини, на лівому березі річки Стир, за 5 км від обласного центру – міста Луцька.
В минулому територію села та його околиць вкривали ліси. З найдавніших часів жителі займалися землеробством, скотарством, лісовими промислами, рибальством. За археологічними даними, в його північній частині знайдено пам’ятки поморсько–кльошової культури – кам’яну тонко-обушну сокиру, а також предмети культури: керамічні вироби, прикрашені шнуровими відтисками.
Цікава легенда про заснування села Милуші дійшла до наших днів з часів Київської Русі. В минулому територія села відігравала роль форпосту на підступах до міста Лучеськ, яким володів князь Свидригайло. Впродовж 1440-х років він роздає жалувані грамоти на села і маєтки своїм слугам. Територія ж була заселена вихідцями із племен дулібів, полян, древлян. Один із них – Мал, мав на вихованні доньку Малушу. Під час військових сутичок вона потрапляє в полон, де в неї закохується хоробрий князівський воїн Ходко. За військову доблесть він отримує від Свидригайла територію біля міста, визволяє Малушу та одружується з нею, поселення називає в честь дружини. З часом назва змінюється – поселення Малуши стає Милушами.
Перші писемні згадки про село датуються до середини XV ст. Так, згадується втеча підданих Яна Чаплинського із села Міловше до маєтку Мозерського маршалка Яна Бабинського в козацькі загони село Ольшани, на початку квітня 1642 року.
За Люблінською унією 1569 року Милуші, як складова Волині, стає частиною Королівства Польського і Великого Князівства Литовського аж до 1793 року. Після II поділу Польщі між Російською та Австрійською імперіями, місцевість підпадає у володіння Росії.
Запис у Клірових відомостях, що датується 1 січнем 1800 року повідомляє, про зміни в селі від священника Миколи Теодоровича: «К оной церкве земли пашенной на 22 дни, сенокоса на 6 косарей, лесов для пастбищ, огород на 7 днейпахоты на котором и домсвященника». Відомо також, що Милушівська церква Параскеви – Пятниці якийсь час підпорядковувалася сусідній церкві у селі Сирниках і була приписною до неї. Як свідчить документ, у 1880 році, церква була пофарбована масляними фарбами ззовні та всередині та була вона дуже бідною. А всі, хто народжувався чи вінчався, реєструвались у метричних книгах церкви Святої Покрови села Сирники, так само і подавались церковні звіти. Діяла в Милушах і церковно – приходська школа.
Церква святої Параскеви
Існуючу дерев’яну церкву в Милушах датують кінцем (за іншими даними – початком) XVII ст. Можна припустити, що святиня насправді зведена в міжвоєнний період, інакше її б мали перебудувати під типовий єпархіяльний проєкт.
Не відомо чи проводили в ній богослужіння в совєтський період. У 2013 році освячено новий престіл. Сьогодні в користуванні громади УПЦ КП. Пам’ятка архітектури місцевого значення.
Тризрубна безверха церковця з великим прибудованим до бабинця присінком, збереглася у східній частині села, між дорогою і лівим берегом річки Стир, біля забудови. Нава ледь ширша за бабинець і вівтар. Станом на 2008 рік зовні церква ремонтована.
Джерело: Дерев’яні церкви Західної України
Фото Романа Маленкова
