Це село розташоване на березі однойменного озера і нині є курортом, відомим на всю Україну. Весь берег озера всіяний пляжами, готелями, садибами, рестораціями. Влітку тут яблуку нема де впасти, а ми побували в селі взимку, коли воно майже порожнє від рекреантів – тут були лише місцеві мешканці, яких у Світязі немало – близько 1800 осіб.
Світязь – село дуже старе. Про нього у письмових документах згадується під 1431 роком. Історія Світязя відносно детально подана у Вікіпедії. На жаль майже шістсотлітня історія не залишила селу пам’яток архітектури – ті які були, розібрали у радянський період. Нині в Світязі є Петропавлівський монастир московського патріархату. Його збудували у 2002 році. Хоча пам’ятною, неофіційно, є дерев’яна житлова архітектура села – хати-будинки, багато із яких були зведені до Другої світової війни.
Головна окраса Світязя – велике озеро, яке є найглибшим в Україні. Його виміряна глибиииииина сягає 58,6 метрів. Довжина озера 7,8 км, ширина – 4,1 км, довжина берегової лінії – 30 км, а площа водного зеркала – 27,5 кв.км. Світязь входить у межі Національного природного парку “Шацькі озера”.
Всі джерела пишуть, що у озері повно риби. Звичайно риболовлі ми не влаштовували, але сільські крамниці і ресторація переконали нас, що це дійсно так. Тут просто у крамниці продавали смажених карасів. Просто на вагу. Розігрів вдома – і маєш смакоту.
Текст та фото Романа Маленкова.
