Римачі — село в Україні, у Любомльському районі Волинської області, центр Римачівського старостинського округу.
Населення становить 942 особи. Орган місцевого самоврядування — Вишнівська сільська громада. Село розташоване за 12 кілометрів від районного центру (автошлях E373) і прилягає до залізничної станції Ягодин. У старостинський округ входить село Бережці.
Сучасна офіційна назва населеного пункту — Римачі. Ця назва протягом існування села не змінювалась.
Існує така легенда про виникнення назви «Римачі». Один чоловік ходив до Риму на поклоніння Папі Римському. Після повернення з Риму поселився на місці, де зараз Римачі. Довкола його садиби побудували свої житла інші люди. Так виник населений пункт Римачі, назва якого походить від слова «Рим». Про це розповів Печера Оникій. В історичних джерелах даних про виникнення села немає.
Територія сучасного села Римачі була заселена людьми в епоху енеоліту-бронзи, про що свідчать численні археологічні матеріали.
В писемних джерелах населений пункт вперше згадується під 1442 роком. Відомо, що серед ряду сіл, переданих тоді польським королем Владиславом Варненчиком у володіння Кристину з Вільчиполя було також с. Римачі. Проте, через деякий час воно знову увійшло до складу королівських володінь.
У XVI ст. населений пункт входить до складу Любомльського староства. Згідно люстрції 1564 року тут мешкало 17 кметів, які платили по 6 грошів податку щорічно, діяв фільварок, корчма.
24 жовтня 1599 року датовано надання польським королем Сигізмундом ІІІ шляхтичу Мартинові Красицькому села Римачі разом з іншими населеними пунктами, що відносились тоді до Любомльського замку.
На початку XVII ст., після прийняття унії, в околицях населеного пункту відбулося протистояння між місцевими православними та католиками. З 1659 року с. Римачі, у складі Любомльського староства, належало до володінь гетьмана Івана Виговського, а з 1680 року — у власності польського короного гетьмана, краківського воєводи Дмитра-Юрія Корибута Вишневецького.
З другої половини XVIII ст. «деревня Римачі» перебувала в складі володінь великого коронного гетьмана Браницького. Після ІІІ поділу Польщі в 1795 році село входило до складу Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.
Під час французько-російської війни 1812 року в районі населеного пункту відбулись невеликі збройні сутички між австро-саксонськими та російськими військами.
У 1849 році, після конфіскації земель у графів Браницьких, селяни с. Римачі стали державними. У другій половині XIX ст. населений пункт входив до складу Бережецької волості Володимир-Волинського повіту. В цей час більшу частину населення складали поляки, православні ж були приписані до церкви сусіднього с. Бережці. В 1892 році в Римачах було відкрито церковну школу грамоти.
На початку ХХ ст. в селі проживало 1042 мешканці. В період Першої світової війни велика частина населення була авакуйована в Катеринославську губернію. Населений пункт був зайнятий австро-угорськими військами. В цей час з їх дозволу в селі було відкрито польську школу.
В період ІІ Речі Посполитої с. Римачі входило до складу Бережецької гміни Любомльського повіту Волинського воєводства. На 1921 рік тут проживало 1233 жителі. Пізніше, у 1929—1930 роках, відбулося переміщення села: частину мешканців було виселено на хутори Стружки, Підрудівка, Зарудівка, Почернів’я, Підострови, Ягодин.
В 1934 році в селі було закінчено будівництво мурованого римо-католицького костелу св. Ізидора Орача. В цей час в селі діяла семикласна польська школа.
У 1939 році Римачі приєднали до Радянської України.
Джерело: Вікіпедія
Костел святого Ісидора Орача
Поселення Римачі вперше згадується 1417 року (за непідтвердженими даними), наступна згадка датується 1442 роком. Нині його населення – понад дев’ять сотень мешканців.
Римо-католики села належали до парафії Пресвятої Трійці у Любомлі. Перед Ісв. війною у Римачах була невеличка капличка та планувалось спорудження філіального костелу. Проте лише 1 серпня 1926 року було створено комітет зі спорудження святині, який для початку вирішив збудувати тимчасову дерев’яну капличку. Її було освячено 12 квітня 1927 року. 21 червня 1928 року костельний комітет отримав проект храму, виготовлений інженером Тадеєм Крафтом із Ковеля. 19 травня 1929 року єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич освятив закладений ще в грудні 1928 року фундамент та наріжний камінь майбутньої святині.
Цікаво, що будівельні роботи проводились нелегально, оскільки відповідні державні органи лише 25.03.1930р. затвердили проект храму та 31.03.1930р. дали дозвіл на його будівництво. Завершили спорудження храму у 1933 році, його освятив 8 грудня любомльський декан о. Стефан Ястжембський, проте оздоблення костелу та його оснащення тривало далі. До того ж через брак коштів так і не були добудовані вежі та огорожа. 19 травня 1939 року єпископ Стефан Вальчикевич освятив два нових відлитих у Перемишлі дзвони, розміщених у дерев’яній дзвіниці. Перед ІІсв. війною парафія у Римачах була найбільшою у деканаті – обіймала півтора десятка сусідніх сіл та нараховувувала близько трьох тисяч вірних.
Після війни радянська влада спочатку перетворила храм на сілький клуб, а потім – на колгоспний млин та зерносховище. Після розпаду СРСР планувалась повна реставрація костелу, проте вона обмежилась лише частковим ремонтом. З 1996 року у святині відправляли богослужіння, проте внаслідок відсутності місцевих вірних 2010 року її передали Українській Православній Церкві Київського патріархату. 25 серпня 2010 року архієпископ Луцький і Волинський Михаїл освятив колишній костел св. Ізидора як церкву свв. Петра і Павла. Проте у разі потреби (наприклад, для паломників із Польщі) за дозволом правосланих тут відбуваються також і католицькі богослужіння.
Джерело: Костели і каплиці України
Фото Романа Маленкова
