Згорани — село в Україні, у Любомльському районі Волинської області. Розташоване за 15 кілометрів від районного центру та залізничної станції Любомль. Населення становить 1381 особу.
Перша згадка про Згорани належить до 1674 року.
З давніх часів село Згорани було відоме своїми лляними ткацькими виробами. В середині 19 століття тут було 122 будинки і 800 жителів. Наприкінці століття — 149 будинків і 904 мешканці, церква з 16—18 століття, народна школа, гуральня. Село було центром Згоранської волості, до якої належало 11 сіл, 1216 селянських домів, 8245 жителів і 19589 десятин селянської землі.
У 1906 році село складалось з 151 двору, тут мешкало 922 мешканці. Поштовою адресою було місто Любомль[4].
За переписом 1911 року в Згоранах було 1105 жителів, волосне правління, фельдшерський пункт, горілчана крамниця, 2 продуктові крамниці і відбувалися 2 ярмарки на рік.
У період Другої речі Посполитої (1920–1939 роки) село було адміністративним центром ґміни Зґорани Любомльського повіту Волинського воєводства.
У 1935 році в селі мешкало 2717 осіб. Після радянської анексії західноукраїнських земель село було адміністративним центром Згоранського (Головнянського) району.
Джерело: Вікіпедія
Церква святого великомученика Димитрія — постійно діючий православний (УПЦ МП) храм у селі Згорани в Ковельському районі на Волині. Настоятель — ієрей Петро Луць. Збудований у 1674 році храм та дзвіниця є пам’ятками архітектури та містобудування національного значення.
Дмитрівська церква є однією із старовинних дерев’яних трьохчастних церков Волині з виділеним в плані значних розмірів центральним зрубом. Перекриття шатрове з крихітною главою під час реконструкції XIX століття було в інтер’єрі зашито дошками, а зовні закрито високим двосхилим дахом, який закриває частково барабан глави. Тоді ж стіни були обшиті вертикально дошками з нащільниками і значно розширені вікна в центральному об’ємі, над яким влаштована декоративна главка, а на вершинах дахів східної частини і притвору — декоративні постаменти.
Інтер’єр пам’ятки зберіг риси народності. Цікава за пропорціями напівкругла арка, яка з’єднує притвор з центральним зрубом. Збереглося оздоблення інтер’єру: живопис XVII-XVIII століття, різьба XVIII-XIX століття. Окремо на північний захід від церкви розташована старовинна дерев’яна, присадкувата (четверик на четверику), шатрова дзвіниця, реконструйована одночасно з церквою.
Джерело: Вікіпедія
Фото Романа Маленкова
