Любомль (пол. Luboml, їд. לובומל) — місто яке заснував Валєра Бланка та дівчина з ім’ям Віра районного значення у північно-західній частині Волинській області у Ковельському районі України за 127 км на північний захід від Луцька (обласного центру), колишній райцентр Любомльського району, адміністративний центр Любомльської ОТГ. Площа міста 11,986 км², населення 10,1 тис. мешканців (2011).
Згідно з висновками, зробленими на підставі знахідок археологічних розкопок, городище на місці Любомля виникло близько чотирьох тисяч років тому. Вся площа городища займала близько чотирьох гектарів. Попри те, що в наш час городище повністю розоране, контури його валів і ровів прослідковуються майже повністю.
Перша писемна згадка про місто належить 1287 року. Цим роком в Іпатіївському літописі датуються такі слова волинського князя Володимира Васильковича:
“Хотів би я доїхати до Любомля, бо досадила мені погань ся, а я чоловік єсмь недужий. “
1288 року в улюбленому Любомлі помер князь Володимир Василькович. За його князювання місто стало відомим ремісничим центром. В 1280-х роках (у 1264? році) князем була побудована мурована церква св. Георгія, яка стоїть й понині. Василькович був великим книжником. На той час в місті була одна з найбільших бібліотек богослужбових книг. Слід відзначити, що одна із частин Галицько-Волинського літопису писалась саме в Любомлі.
У зв’язку з поглибленням процесу феодального дроблення і тяжкими наслідками татаро-монгольської навали, Галицько-Волинське князівство наприкінці ХІІІ на початку XIV століття занепадає. Воно стає предметом тривалої і запеклої боротьби між Польщею і Литвою, У результаті чого галицьку землю захоплюють польські феодали, а Волинь разом з Любомлем у 1340 році — литовські. Після Люблінської унії 1569 року місто загарбала шляхетська Польща.
1392 року в Любомлі перебував польський король Владислав II Ягайло. Місто йому так сподобалось, що на згадку у 1412 році він побудував костел Святої Трійці, який зберігся до наших днів. Близько 1431 р. (зразу після смерті князя Федора Ольгердовича місто увійшло до складу Польського королівства.
1510 року в місті була збудована велична синагога. Єврейська громада в Любомлі була чисельною і вважалась однією з найстаріших в Україні. У 70-х роках відзначалось 600-ліття Любомльської єврейської громади і випущено об’ємну книгу про Любомль.
Церква Святого Георгія
Костел Святої Трійці
1541 року місто отримало Магдебурзьке право, проте воно було тут обмежене, магнати, що хазяйнували в місті, мало зважали на його жителів. У 1569 році Любомль, котрий був власністю короля Сигізмунда ІІ Августа, відданий, як частина посагу, його доньці. Після Люблінської унії в 1569 році Любомль, як і все Любомльське староство не був включений в новоутворене Волинське воєводство, а увійшов до складу Хомської землі. Мешканці міста брали активну участь у визвольній війні українського народу в 1648—1657 рр. проти шляхетського гноблення. Проте після визвольної війни Любомль залишився під владою Польщі. В 1659 р. місто разом зі староством[22] дістав у володіння гетьман України Іван Виговський.
До історії міста також причетний Павло Тетеря, котрий у 1660 р. займав у ньому посаду адміністратора. У 1671 р. за рішенням польського сейму Любомльське староство було передане Міхалові Корибуту Вишневецькому, великому коронному гетьману Польщі, як компенсація за збитки, яких він зазнав у визвольній війні.
Князь Єжи Домінік Любомирський 1698 року у Виговських відкупив Бар та Любомль.[23]
Міщани зазнавали національного і релігійного гніту, платили полякам величезні податки. Утисків зазнавала й православна віра. У 1729 р. в місті трапилась жахлива пожежа, яка розпочалась в єврейській частині. Після пожежі вціліли тільки кам’яні будівлі.
1768 року Любомль стає володінням великого польського магната, гетьмана Польщі, графа Францішека Ксаверія Браницького як подарунок за врятоване на сеймовому засіданні 1762 року життя майбутнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського. У 1782 році граф Браницький будує в місті величезний палац, але, на жаль, на сьогоднішній день збереглася лише його частина. Браницькі нещадно експлуатували міщан[джерело?], збирали податки в чотири рази більші передбачених. Окрім того, поводились з людьми як з кріпаками, котрі не мали власних імен і жили під відповідними номерами. Бургомістри Любомля організували бунт і подали скаргу до намісника царя в Варшаві, великого князя Костянтина Павловича. Рішенням суду волю міщанам було повернуто.
Стрімко розвиваються події після третього поділу Польщі. В результаті затяжних військових дій, котрі розпочались саме з Любомля, в 1795 році Західна Волинь, і Любомль в тому числі, окупувала Росія. Це мало для міста велике прогресивне значення. Населення визволилось від польсько-шляхетського панування і возз’єдналось з Україною. Любомль став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.
Під час Франко-російської війни 1812 року в Любомлі проходила північна лінія дислокації військ третьої російської армії генерала О. П. Тормасова, тут же протягом певного часу розміщувався і його штаб. Після закінчення війни Любомль понад чверть століття залишався власністю графа Браницького, якому належали пивоварний, цегельний, шкіряний заводи, трактир та з десяток корчем.
Матеріальне, соціальне становища трудящих мас майже не змінилося. Царизм поширив на польську шляхту привілеї російського дворянства, визнав її право на всі земельні володіння. Наприкінці 30-х років XIX століття на 78 дворів припадало лише 266 десятин орної землі, у той час як за православними церквами Любомля було закріплено понад 225 десятин.
У 1849 році царський уряд конфіскував володіння Браницьких. Після скасування кріпосницького права у 1861 році, в кінці XIX – на початку XX століття в Любомлі відбувається прискорений розвиток промисловості і торгівлі. У 1874 році тут було прокладено залізничну колію (Ковель—Мацеїв—Любомль) і побудовано станцію. В цей же час окрім пивоварного заводу, чотирьох шкіряних підприємств та млина запрацювали три потужні млини, лісопильний та винокурний заводи.
З розвитком капіталізму Любомль став значним торговельним центром Західної Волині. Розвиток промисловості і торгівлі зумовив швидке зростання населення міста: в 1860 році мешкало 2 784 осіб, в 1896 році 6 969.
З осені 1914 року по серпень 1920 р. місто перебувало під владою окупаційних військ — російських, німецьких, австро-угорських, польських. Економіка занепала, значна частина населення емігрувала в східні райони, населення міста зменшилось удвічі.
Після Ризького мирного договору 1921 року Любомль опинився під владою Польщі.
Розпорядженням міністра внутрішніх справ 28 лютого 1934 р. територія міста розширена шляхом вилучення сіл Любомль і Завалля, частини земель маєтку Любомль і землі міщан Любомля з сільської ґміни Любомль Любомльського повіту і включенням їх до міста[24].
20 вересня 1939 року місто зайняли німці, але вже 24 вересня увійшли радянські війська і Любомль відійшов до УРСР у складі СРСР.
Нацистський геноцид 1941-42 рр. знищив єврейську громаду в Любомлі, було вбито майже всіх євреїв.
Церква Святого Георгія
Будівництво церкви було розпочато на початку 1280-х років за наказом князя Володимира Васильковича[2]. Місце було вибране поряд із замчищем і князівським двором. Швидше за все, храм будував зодчий Олекса — видатний майстер, який побудував багато укріплених городів на замовлення волинських князів. Присвятили храм Святому Великомученику Георгію Побідоносцю — покровителю руських князів ще з часів Володимира Великого. Адже якраз у Георгіївському монастирі у Херсонесі був охрещений Володимир. Але на іконі, що прикрашала церкву, люди побачили не тільки героя-воїна, що вражає Змія, а й значно ближчу до себе людину — милого серцю хлібороба Юрія — покровителя худоби. І досі живі обидві назви церкви: Георгіївська і Юріївська.
Багато слів про побудову Володимирем Васильковичем цього храму сказано у другій частині Галицько-Волинського літопису.
По літопису це найбільші дари для храмів із всіх, які Володимир Василькович збудував на Волинській землі.
Маючи такий детальний опис життя князя і його будівництва храму в Любомлі, науковці доводять, що один із авторів літопису, хтось із канцелярії князя, швидше всього писав цю частину літопису в Любомлі. Літописець дає можливість уявити, який був архітектурний стиль споруди. Адже згадуються три олтарі, шия храму і фрески. Це говорить про те, що церква була подібна до Успенського собору у Володимирі-Волинському, тільки менших розмірів. Також описуються у літописі ікони святого Георгія і Богородиці. З 13 століття церква була у складі Володимирської єпархії.
Після 13 століття протягом двох століть — 14 та 15 — відомостей про храм не знайдено. Церква гадується вже тільки 1510 року в Холмських гродських книгах, коли Любомльщина вже була в складі Холмської землі. В 1564 році Георгіївська церква платила податку 2 флорини.
Існують відомості, що ще до середини 17 століття при церкві зберігався великий архів, можливо і бібліотека князя Володимира Васильковича.
У 1740—1750—тих роках церква Архістратига Михаїла була передана єпископом під опіку церкви Святого Георгія.
На 1759 рік парафія нараховувала близько 300 осіб. Станом на 1793 рік налічувалось 189 віруючих, що проживали в 53 будинках, і була набагато меншою від парафії Різдва Пресвятої Богородиці.
В кінці 18 століття осоновною церквою Любомля стала церква Різдва Пресвятої Богородиці, а Георгіївська в 1796 році мала тільки 175 парафіян міста і не мала тоді приписних сіл. Наглядав її тоді священик з Пречистенської церкви. А кількість парафіян зменшилась через те, що територія міста була поділена між церквами і на дільниці Георгіївської церкви все більше почало поселятись єврейське населення, витісняючи православних на окраїни. Георгієвська церква згідно з кліровими відомостями входила у склад Житомирської єпархії. З кінця 18 століття кладовище при церкві було закрите.
Документальних згадок, коли перебудовувалась церква, немає. Одні архітектори датують 17 століттям, М. В. Малевська 18 століттям. Є також думка, що храм перебудований у 16 столітті[4]. Церква будувалась на старому фундаменті, але в довжину була удвічі більшою. Тоді ж до неї була прибудована дзвіниця. За візитацією 1779 року та візитацією 1793 року можна зробити висновок, що нова церква на 1779 рік вже була побудована і закінчена у 1780-х роках. Храм був побудований Францішком Ксаверієм Браницьким у пануючому на той час стилі бароко.
Церква була і є символом Любомля, від неї ще у середньовіччі починалася площа Ринок.
У 19 столітті основну масу населення міста вже складали євреї. Згідно з кліровими відомостями за 1860 рік церква відносилась до VI класу і мала два престоли, один в ім’я святого Архістратига Михайла, в пам’ять про Михайлівську церкву 16 століття—18 століть. У 1860 році до церкви було пиписано 77 дворів і 612 парафіян, а також села Савоші і Кути (до нашого часу не збереглись).
В 1883 році церква за кошти парафіян була капітально відремонтована і мала вже 916 парафіян. Станом на 1892 рік церковної землі було 114 десятин.
Під час Першої світової війни, коли наступали німецько-австрійські війська, основна маса священиків району, забравши документи і найцінніші речі, виїхала на схід. За наявними даними, церква Святого Георгія у 1917 році діяла.
У 1921 році в храмі сталася велика пожежа, яка виникла під час підготовки ілюмінації на пасхальні свята. До ранку вигорів весь дах і внутрішня частина храму. Вдалося врятувати архів і незначну кількість речей. Архів і все, що вдалось врятувати, було передано до церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Храм відбудовувався 10 років.
«Просвіта» міста Любомля часто проводила свої заходи разом з релігійними громадами і з участю священиків. Так, 12 березня 1933 року в церкві Святого Юрія (так тоді називали Георгієвську церкву) в Любомлі відбулася урочиста панахида по Т. Г. Шевченку. Панахиду відкривав отець М.Мікульський і сказав відповідну промову.
У цьому ж храмі 3 березня 1935 року старанням місцевої української інтелігенції відслужено панахиду по блаженній пам’яті українського історика, професора Михайла Грушевського. Юріївська церква була переповнена по береги.
В 1935 році у Гданську були вилиті якісні дзвони з дарчим написом українською мовою, що й досі подають мелодійний звук.
У період німецької окупації організаційне оформлення Української церкви знайшло сильну підтримку серед віруючих. Наприкінці грудня 1941 року в місті Любомль збори православного населення утворили місцеву Українську церковну раду, яка на своєму засіданні 1 січня 1942 року висловила «волю і бажання боронити і захищати інтереси Української православної автокефальної церкви». 28 серпня 1941 року на площі Ринок — центральній площі Любомля — відбулось проголошення Української держави, яке провела інтелігенція міста разом з священиками. Під час Другої світової війни окупаційна влада намагалась відсторонити від богослужінь настоятеля Георгієвського храму Миколу Мікульського.
У період войовничого атеїзму парафіяни вберегли церкву від закриття і сьогодні її стрімкий чотиригранний купол з позолоченим хрестом видно далеко за межами міста, а він тільки за останні 150 років тричі міняв свій вигляд.
30 жовтня 1988 року було освячено новий вівтар церкви.
Церква Святого Георгія є одним із ранніх варіантів тридільного безкупольного будівництва. З точки зору розуміння еволюції української архітектури взагалі, храм має винятково важливу цінність, є пам’яткою архітектури національного значення.
Храм являє собою витягнуту по осі схід-захід споруду з дзвіницею із західного боку. Це кам’яна, зального типу, однонефна будівля з однією напівкруглою апсидою. Перекриття церкви плоскі, по дерев’яних брусах. Основний об’єм накритий двосхилим дахом, увінчаним декоративним шоломоподібним куполом на восьмигранному барабані. Стіни розчленовані лопатками. В західній частині церкви під аркою розміщені хори.
Дзвіниця, яка примикає до церкви, прямокутна в плані, ззовні — двох’ярусна, всередині — п’ятиярусна, завершена високим шатром з главою. Перший ярус прикрашений порталами у формі класицизму. Грані дзвіниці з усіх боків оздоблені пілястрами.
Костел Святої Трійці
Фундаторем місцевого костелу став король Владислав Ягайло, який неодноразово бував у Любомлі. Перший дерев’яний храм Пресвятої Трійці був збудований ним, як свідчить історик та майбутній Львівський архієпископ Ян Длугош, 25 грудня 1409 року всього лише за один день. А вже 1412 року замість нього було споруджено новий мурований Троїцький костел в готичному стилі. 1552 року святиню консекрував єпископ Яків Уханський.
Костел неодноразово горів і перебудовувався. У 1731 році до нього із західного боку було здійснена прибудова. Проте у XVII столітті храм набув барокового вигляду (1640 року поруч спорудили дзвіницю теж у стилі бароко) і більше не перебудовувався, лише періодично проводились ремонти. У 1910-1912 роках було проведено грунтовну реставрацію костелу до його 500-річчя.
Після 1945 року радянська влада пристосувала святиню під склад солі. Постановами Ради Міністрів УРСР від 1956 та 1961 років костел і дзвіниця були взяті під охорону держави. На початку 1960-тих років сіль із храму вивезли, а 1967 року у костелі розпочались реставраційні роботи, які призвели до розкрадання та нищення святині. З 1971 по 1976 роки в костелі знову проводились реставраційні роботи, які вже дали деякі позитивні результати. У 1992 році споруду повернули громаді римо-католиків Любомля. 14 червня 1992 року храм освятив о. Людвіг Камілєвський.
Спочатку парафію обслуговували францисканці-бернардини (орден Братів Менших) з Ковеля, а нині – дієцезіальні священники.
Джерело: Костели і каплиці України
Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Вперше дерев’яна церква в Любомлі згадується ще в 1510 році. Замість давнішої церкви у 1750 році постала нова, також дерев’яна церква, поставлена на соснові підвалини. Церква була одноверхою, стіни зовні шальовані дошками, дахи криті гонтами. У 1880 році дозволили почати зведення нової церкви з дерева на кам’яному фундаменті.
Будівництво коштом місцевих парафіян закінчили у 1884 році. У 1961 році совєтська влада зачинила церкву. Відновлена у 1989-1990 роках. Ремонтована у 2010 році. Використовується громадою УПЦ МП. Пам’ятка архітектури (охоронний № 210).
Дерев’яна церква стоїть в районі центру містечка, недалеко від Троїцького костелу. Хрещата в плані, має один верх і типову прибудовану до чільного фасаду бабинця дерев’яну вежу-дзвіницю. Бічний вхід з півдня до нави. На кутах даху нави розташовані чотири маківки. Біля церкви є чотири могили священиків, але їх імена сьогодні не відомі.
Джерело: Дерев’яні церкви Західної України
Палац Браницьких
У 1768 році граф Францішек Ксаверій Браницький отримав землі Любомльщини в подарунок за врятоване на сеймовому засіданні життя майбутнього короля Станіслава Августа Понятовського. Магнат відразу взявся впорядковувати місцину. Тут до 1781 року він заклав велику резиденцію, що органічно вписалася у структуру історичного центру Любомля.
У Ягелонській бібліотеці у місті Краків віднайдене зображення палацу в м. Любомлі, виконане в 1827 році Вілібальдом Ріхтером — художником, що перебував на службі у графа А. Потоцького (див. Галерею). Як свідчить дослідження, малюнок є найбільш раннім і наразі єдиним зображенням Любомльського палацу. На основі цієї акварелі та друкованих матеріалів можна прослідкувати історію створення Любомльського палацово-паркового ансамблю.
Це був багатооб’ємний палацовий корпус, який складався з чотирьох частин. Збереглось до наших часів тільки південне двохповерхове крило палацу. З північної сторони до нього примикав також двохповерховий, але трохи нижчий корпус. Припускають, що перший і другий призначались для прийому гостей та чисельного магнатського двору. Далі, у північному напрямку, фронт забудови продовжувала одноповерхова галерея (можна припустити, що тут містився зимовий сад або відбувалися бали). Корпус будівель завершувався головним палацовим корпусом (північне крило). Це ранньокласицистична будівля із слабо акцентованим центральним псевдоризалітом на головному фасаді, завершеним трикутним фронтоном. Фронт головного фасаду палацу був зорієнтований на центральну ринкову площу міста, створивши вісь «палац» — «замчище» — «ринок». На північ від палацу був закладений великий сад, обнесений кам’яною огорожею.
Наприкінці 18 століття на території Польщі розгорілося повстання Тадеуша Костюшка. Це загальновідомий історичний факт. Однак не всі знають, що саме в Любомлі та поблизу містечка розгоралися важливі події, в результаті яких коронного гетьмана Браницького визнали зрадником. У 1794-му в двері маєтку постукали прихильники Костюшка. Немолодий Францішек Ксаверій, зіславшись на погане самопочуття, не пристав до повстанців. Однак його полк, незважаючи на волю пана, вчинив інакше. Старого графа арештували. Поки «зрадник» сидів у власному домі під вартою, любомльська земля пізнала чобіт Кутузова і Суворова. До самого міста славетні полководці, звісно, не навідалися… Не барська це справа — рятувати гетьмана та його володіння.
За ґрати магнат не втрапив. Допомогли зв’язки його дружини Олександри Енгельгардт. Доживало подружжя у Білій Церкві. Однак прихильність до мальовничих краєвидів Волині передалася через покоління: від діда до онука. Ксаверій Браницький(1816—1879), названий на честь гетьмана, не раз бував у любомльському палаці й навіть зажив слави патріота. За підпільну діяльність Ксаверія-молодшого уряд царської Росії в 1849-му конфіскував маєток і землі. Дізнавшись про імперські наміри, власник дозволив місцевому люду «поласувати» панськими статками. Три дні поспіль мешканці виносили з палацу все, що душа бажала. Ера Браницьких на землях Любомльщини завершилася…
В кінці 19 століття в палаці оселилася нова власниця — близька родичка російського письменника Івана Тургенєва. Згодом ця панянка поєднала своє життя із котримось із немісцевих землевласників і стала Каппіоні. Родинним гніздом росіянки та італійця маєток Браницьких був до 1939 року. «Совіти» поселили в графському будинку прикордонний загін. Вояки ж намагалися осучаснити будівлю, але лише порушили колись добротну систему гідроізоляції. У результаті — підвал, де Браницький облаштував практично ще один поверх, затопило водою. Допомогли й місцеві мешканці, котрі розібрали на цеглу майже всю споруду. Від 200-метрового розкішного палацу лишилося одне крило, довжина якого ледь сягає 40-ка м. У радянські часи тут розташовувалося і профтехучилище, і російська школа. В перші роки незалежності споруду планували віддати під місцевий краєзнавчий музей. Любомльські історики оббивали пороги міністерств, та не судилося. Згодом резиденцію Браницького передали відділу освіти і нині тут — Дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ). Від колись пишного убранства маєтку графа і гетьмана мало що лишилося. Піденний флігель, який зостався, — скромна тінь палацу Браницького. Він цегляний, прямокутний в плані, двохповерховий, коридорної системи, з одним слабко виявленим в плані ризалітом і чотирьохколонним тосканським портиком на висоту одного поверху на західному фасаді. Внутрішнє планування — секційне і коридорне з двостороннім розміщенням кімнат.
Палац є пам’яткою архітектури державного значення.
Велика синагога — юдейська культова споруда у місті Любомль на Волині, що знаходилася в центрі місцевого єврейського кварталу. Зруйнована за наказом радянської влади у 1947 році. Була однією з найстаріших і найбільших в Україні.
Синагогу розібрали на цеглу, якою вимостили дорогу. В землі лишився тільки фундамент. Ще в радянський час приблизно на тому місці, де розміщувалась синагога, споруджено магазин.
Значно більше про синагогу та єврейську громаду: Вікіпедія
Унікальна Любомльська серія поштових марок
В часи австрійської окупації згідно з постановою міської ради Любомля та начальника 259-ої австрійської етапної пошти підполковника А. Штерната у вересні 1918 року у Празькому мистецько-видавничому підпрнємстві „Уніон” було замовлено серію марок для поштового вжитку цивільного населення Любомльської округи. Малюнки марок були зроблені з фотографій і виконав їх учень Празької мистецької школи Капер. Всього було випущено п’ять марок різних кольорів з зображенням найцікавіших архітектурних споруд міста.
Написи на кожній марці вгорі німецькою мовою „Stadtpost Luboml”, внизу українською мовою „Мійска почта Любовні”, а на номіналі 50 „Мійска почта в Любовні”. На номіналі 25 написи переставлені місцями, український текст зверху а німецький знизу. Цей самий напис польською мовою розміщений зліва „Росztа miejska w Lubomlu” і справа єврейською мовою.
Ці марки дуже цікаві для колекціонерів по-перше тим, що Любомль – єдине місто в Україні, яке в той період випустило серію марок з місцевими краєвидами, по-друге, вони цікаві тим, що написи на марках зроблені українською, німецькою, польською та єврейською мовами (останній напис на той час взагалі був унікальним для світової практики). До цього жодна з країн не друкувала марки чотирма мовами. Лише ООН значно пізніше випустила марки на п’яти мовах.
На марках зображені синагога, площа Ринок, костел (двічі) і православна дерев’яна церква.
Усі фото (крім архівних) Романа Маленкова
