Розташоване за 8 км на схід від районного центру і найближчої залізничної станції Ковель, обабіч автотраси Ковель — Луцьк, в одному з мальовничих куточків Волині. Від села до обласного центру Луцьк — 55 км, через село проходить залізниця.
Колодяжне належить до стародавніх слов’янських поселень. Відомо, що це село існувало, ще в XII ст., як невелике поселення. В центрі його знаходились два великі колодязі, вода з яких славилась смаковими якостями. Проїжджаючи по шляху через поселення з Києва на Варшаву купці, а пізніше козацька старшина, московські посли, чумаки, постійно зупинялися в ньому, щоб напитися з прославлених колодязів чарівної води, яка ніби приносила в усіх задумах удачу. Очевидно від цих «колодязів» і пішла назва села – Колодяжне.
У селі Колодяжне є офіційна дата народження — перша письменна згадка про нього, зокрема вперше в історичних документах воно згадується 1240 році.
Потім згадка про Колодяжне з’явилась на початку XVI ст. В цей період воно належало шляхтичу Задворському.
У 1564 році польсько-литовський король Сігизмунд Август «за особливі заслуги» передав Ковельське староство в тім числі і Колодязне російському князю А. М. Курбському.
У 1583 році у селі проживало близько 40 чоловік населення, у тому числі 3 сім’ї ремісників, жителі обробляли 5 ланів землі.
У 1795 році володів селом феодал Качковський, а 1881 році один із синів Качковського продав свій маєток Петру Антоновичу Косачу (батькові Лесі Українки)
У 1906 році село Любитівської волості Ковельського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 8 верст, від волості 4. Дворів 57, мешканців 360.
В Колодяжному провела своє дитинство і юнацькі роки славна дочка українського народу, видатна письменниця — Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Тут жила і мати її, відома письменниця Олена Пчілка.
В селі Колодяжному 10 липня 1949 році на честь видатної поетеси Лесі Українки, землячки, відкрито літературно-меморіальний музей Лесі Українки, який є сьогодні гордістю села.
Музей Лесі Українки у Колодяжному — літературно-меморіальний музей у с. Колодяжному Ковельського району Волинської області, заснований 1949 р. в садибі, в якій Леся Українка прожила дитячі та юнацькі роки.
В експозиції представлено меморіальні речі Лесі Українки та її родини, прижиттєві видання творів поетеси та її матері — Олени Пчілки, фотографії, речі побуту та етнографії Волині, відтворені фрагменти робочого кабінету і сільської хати.
Музей працює з 9:00 до 17:00.
Вихідні — понеділок, вівторок.
У 1991 р. експозицію оновлено і сьогодні вона складається з таких розділів:
«Волинськими стежками Лесі Українки»;
«Колодяжне — колиска Лесиного таланту»;
“Крізь все житія — до «Лісової пісні»;
«Історія музею. Трагедія родини Косачів».
У травні 1882 р. сім’я Косачів перебралася з Луцька в с. Колодяжне і замешкала у будинку, який у родині звався «великим». Тут народилися молодші сестри та брати Лесі — Оксана, Микола та Ізидора. Діти підростали, тому в 1890 р. на садибі побудували Лесин «білий» будиночок, а в 1896 р. розпочали спорудження «сірого» будинку (в родині його ще називали батьківським).
Косачі дуже любили Колодяжне і не раз у листах до друзів висловлювали свої почуття:
” Колодяжне — це, власне, вдома, а решта, то це все так собі — між іншим. Для цілої нашої родини ця квартира (м. Київ, вул. Саксаганського, 97) не була нашим «вдома», вона була раніше в Колодяжному, поки ще цілою родиною ми там жили, а потім то все було тимчасове, випадкове і не своє. “
З Колодяжного Леся Українка давала братові Михайлу настанови щодо створення бібліотечки найкращих творів світової літератури українською мовою, до якої увійшли понад сімдесят імен письменників відповідно до порад і за джерелами, присланими М. Драгомановим, 1890 р. Леся склала курс «Стародавня історія східних народів», і перша збірка її поезій готувалося до друку тут, у Колодяжному.
У лютому 1907 р. Леся востаннє побувала в селі.
Під час Другої світової війни садиба була зруйнована, і музей створено фактично у новому приміщенні.
Політична причина створення Музею — намагання сталінської влади маркувати недавні польські території іменами українських культурних діячів, які, в свою чергу, були громадянами Російської імперії.
Текст із Вікіпедії, фото Романа Маленкова.
