Рожище — місто районного значення у Луцькому районі, до 2020 року – центр Рожищенського району Волинської області, розташоване майже в центрі Волині, над річкою Стир. Населення – 15 710 (01.01.2022)
Існують різноманітні версії походження назви міста. Зокрема назву міста пов’язують із старослов’янським словом «роща», роща — це невеликий листяний ліс або невелика ізольована група дерев. Здавна Волинь була краєм хліборобським, тут вирощували зернові культури, які узагальнено називали «рож» «ръжище»(житня нива). Також назва могла піти від слів «ріг» або «рог», «ровище».
Існує цілий ряд легенд, що пов’язують походження назви з красою природи місцевості, на якій розкинулось містечко.
Перша письмова згадка про Рожище датується 1322 роком, коли луцький князь Любарт Гедимінович подарував його соборній церкві Івана Богослова, яка знаходилась в Луцькому замку[2]. Понад три століття місто у знаходиться у власності Луцької Єпіскопії. В 1567 році польським королем Сігізмундом Августом було надано місту Магдебурзьке право. Після Люблінської унії 1569 року Рожище, як і весь край відійшло до складу Речі Посполитої. Згідно з адміністративним поділом воно входило до складу Волинського воєводства. У 1598 році місто отримало свій герб «два крыжа». Після Третього поділу Речі Посполитої в 1795 році Рожище на території Волинської губернії, Південно-Західного краю ввійшло в склад Російської імперії. У 1830-х роках поруч з Рожищем, одними з перших на Волині поселяються німецькі колоністи, які засновують кілька суконних фабрик в колонії Вовнянка (нині це один з районів міста). Саме вони започаткували виробництво сукна на Волині. Німецькі колоністи збудували у 1878 році кірху і створили парафію лютеран. Німецька громада в місті проживала до початку Другої світової війни. Численним було і єврейське населення вони володіли великою кількістю магазинів і виробництв. У 1873 році крізь місто будується одна з перших на Волині залізниць та залізнична станція. В цей час в Рожищі діяло 20 суконних фабрик, консервний, цегельний, пивоварний, винокурний заводи, фабрики гнутих меблів, залізних ліжок, кілька кравецьких майстерень.
Михайлівська церква
1 серпня 1914 Почалася Перша Світова війна, Рожище через своє географічне положення від початку війни стало прифронтовою зоною з усіма негативними наслідками такого становища. В 1915 році австро-угорські та німецькі війська, перейшли у наступ, здійснивши ряд вдалих операцій проти російської армії, що змусило в серпні-вересні 1915 року російське командування почати загальний відступ, як наслідок Рожище було окуповано. Стабілізація фронту спонукала до створення оборонних рубежів та фортифікаційних споруд, стратегічне значення мав міст через річку Стир, біля якого були побудовані бліндажі та пункти спостереження. 22 травня 1916 р. розпочався так званий Брусилівський (Луцький прорив), значні події якого пройшли саме по території Рожища. Наступ зійснювала 8 армія під командуванням О. Каледіна, 25 травня підрозділи закріпилися на р.Стир по лінії Луцьк – Рожище – Колки, на правому березі ріки. 28 травня після запеклих боїв 39 армійський корпус захопив місто Рожище.
1850 і 1851 — пожежа зруйнувала 16 будинків, де проживало 62 сім’ї і дві суконні фабрики. Збитки — 9500 карбованців сріблом.
кінець 50-х початок 60-х — близько 1 тис. населення, 27 напівкустарних підприємств для виробництва сукна, 2 цегельні заводи, миловарний завод і 17 крамниць.
1860-ті — землевласник Д. Голишин мав — 8557 десятин землі, паровий млин і винокурний завод, дохід на рік — 38000. Поміщик фон Менк — 8934 десятин землі. Поміщик Кемпковський — 310 десятин землі.
1871 — побудовано однокласне училище.
1892 — в училищі навчається 43 хлопців і 8 дівчат. В містечку діє німецька і єврейська школи та маленька бібліотека.
1899 — населення — 3646 осіб, 20 дрібних суконних фабрик, консервний, цегельний, пивоварний і винокурний заводи, фабрика грутих меблів і залізних ліжок, кілька кравецьких майстерень.
1907 — на винокурному заводі працюють 38 робітників.
1915 (Червень) — австро-угорські та німецькі війська захопили Рожище.
1916 (Липень) — російські війська захопили Рожище.
1919-1939 — у складі сільської ґміни Рожище Луцького повіту Волинського воєводства другої Речі Посполитої.
23 січня 1934 р. — розпорядженням міністра внутрішніх справ територія міста Рожище розширена шляхом вилучення з Луцького повіту сільської ґміни Рожище і включення до міста сіл Юридика і Жалобове та колонії Нове Жалобове і частину земель маєтку Рожище і фільварок.
25 червня 1941 — радянські війська з боями залишили місто.
В серпні 1943 Рожище кілька раз спробували опанувати вояки УПА. У місті дислокувався німецько-угорський гарнізон. Окрім того нацисти дозволили місцевим полякам створити в місті великий загін самооборони чисельністю в 130 осіб, а також створили відділення шуцманшафту з поляків. Поляки в помсту за напади 29 серпня спалили кілька українських сіл в Ківерцівському районі.
Джерело: Вікіпедія
Костел Преображення Господнього (1921 – 1931)
У 1921-1931 роках у Рожищі було споруджено мурований костел, який 1931 року освятив єпископ-помічник Луцький Стефан Вальчикевич. Після ІІсв. війни храм замкнули, зробивши в ньому зробили стайню, а згодом – склад.
Повернули зруйнований костел без вежі 1992 року. У квітні 1993 року його повторно освятив єпископ Маркіян Трофим’як. 27 червня 2011 року на храмі було встановлено вежу, а 7 серпня цього ж року єпископ Трофим’як освятив дзвони та встановлену вежу. 2019 року в костелі встановили 50-річний орган з Польщі. Рожище обслуговують дієцезіальні священники.
Джерело: Костели і каплиці України
Баптистська кірха
Баптистська кірха у Рожищі зведена у 1913 році німецькими переселенцями, які оселилися тут у 1832 році і заснували колонію Вовнянка (пізніше увійшла в межі міста). На відстані кілька сотень метрів від баптистської кірхи знаходилась і лютеранська, проте вона була повністю зруйнована під час війни. Прихожанами у баптистській кірсі були в основному німці, однак у богослужіннях брали участь також українці та поляки. Кірха вважалася одним із найбільших баптистських приміщень у Східній Польщі. Тут відбувалися великі з’їзди, під час яких служіння проводилися у чотири зміни за один день і на кожній було більше тисячі людей. Прихожани не вміщалися всередині, тому розміщувалися навкруги — вікна були відкриті і вони слухали проповідь. У 1935 році в місті відбувався з’їзд Товариства взаємної допомоги євангельських християн, що мав міжнародне значення. На той час кірха нараховувала 450 членів. Богослужіння велися німецькою, польською та українською мовою. У 1939 році кількість членів церкви становила 716 осіб. Після Другої світової війни приміщення кірхи перейшло до місцевих українських баптистів, ще пізніше радянська влада створила тут казарму, дозволивши спочатку збиратися у плебанії. Однак згодом забрали і плебанію. Була зроблена добудова на п’ять метрів, аби сховати фасад культової споруди християн-баптистів, а також другий поверх. Пізніше використовували кірху як виробничий склад фабрики «Динамо», де виробляли вовну.
Зараз кірха розташована на території ТзОВ «Вудленд», яке займається лісівництвом та іншою діяльністю у лісовому господарстві. Одним із засновників цього підприємства є Богдан Колісник, екс-керівник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. Наприкінці 2016 року Колісник передав безкоштовно кірху для Української Православної Церкви Київського Патріархату. Тут планують збудувати храм Преподобного Сергія Послушного і навіть уже заклали перший камінь. На думку пастора Вадима Бандури, кірха повинна належати місцевим баптистам. У Рожищі було створено громадську ініціативну групу, яка на базі цього приміщення хотіла створити мультикультурний історичний центр, доступ до якого був би відкритий для православних, католиків, євреїв тощо, однак не вдалось здійснити заплановане. На реставрацію кірхи потрібні значні кошти. Існує думка, щоб відновити її історичний вигляд, перші п’ять метрів потрібно зруйнувати, тоді відкриється фасад будівлі, який, ймовірно, зберігся.
Джерело: Вікіпедія
Михайлівська церква
Дерев’яна Михайлівська церква у Рожищах з’явилася у другій половині 18 століття. Вона була повністю зруйнована під час Першої Світової війни.
У 1920 році парафіяни почали збір коштів на будівництво нового мурованого храму. У 1922 році відбулося освячення наріжного каменю, а через два роки освятили храм.
Навесні 2022 року громада церкви проголосувала за перехід у Првославну Церкву України, до того у храмі правили священики упц мп.
Фото Романа Маленкова
