Найдавнішою пам’яткою Скоп’є є акведук, розташований на півночі міста, в районі Візбегово. Його довжина 356 метрів, а висота – 16. Складається із 55 арок, побудованих невідомо ким. Вчені ще й досі не можуть дати точної відповіді – хто його спорудив. Існує три теорії: римляни, візантійці, османи – кожна із цих імперій тривалий час панувала у Скоп’є, яке існувало вже у третьому столітті до нашої ери із назвою Скупі. Пізніше місто стало столицею римської провінції Мезії, а у 9 столітті, вже із нинішньою назвою, воно було столицею Болгарії царя Самуїла. Османи захопили Скоп’є у 1392 році, й перейменували його на Ускуп, зробивши центром Косівського вілайету. За часів їхнього панування було зведено житлові квартали, численні мечеті та хамами, які, значною мірою, збереглися до нашого часу. Щоправда, у 1689 році місто було спалене генералом Сільвіо Піколоміні, під час австро-турецької війни, а ще, його неодноразово руйнували землетруси…
Найстарішим районом Скоп’є є ринок Стара Чаршія та прилеглі до нього квартали. Тут турецький мурашник, османська забудова, харчевні на кожному кроці, кебаби, кьофте і чорба, і ніякого алкоголю. Щоб знайти македонське вино, нам довелося відійти від ісламських кварталів на кілька кілометрів.
Головною мечеттю Скоп’є є Мустафа-Паша джамія, яку звели у далекому 1492 році. Вона розташована прямо під фортецею. Ще одним ісламським храмом вартим уваги є мечеть султана Мурада ІІ, закладена у 1436 році. До кінця османського панування саме вона була головною джамією Скоп’є, що підтверджує розташована поряд годинникова вежа. А взагалі мечетей дуже багато – старіших і новіших, і зовсім нових, адже мусульман у півмільйонному місті 150 тисяч. Це переважно албанці, які, на думку багатьох пересічних мешканців Скоп’є македонців, «забивають» собі землю, будуючи мечеті та мінарети.
Над Старою Чаршією височіє Скопско Кале – фортеця, яку почали зводити в часи імператора Юстиніана, а розбудували, в нинішніх обрисах, в період столичності Скоп’є болгарського царя Самуїла. Турки тривалий час користувалися фортецею, як місцем розташування казарм, лише після захоплення міста австріяками, вони почали відбудовувати мури та башти.
Нинішня фортеця – доволі цікавий об’єкт, хоч в ній і не збереглося майже нічого, крім стін та веж. Звідси відкриваються незвичайні краєвиди нового центру північно-македонської столиці – те що всі називають кичем, надмірністю, перебором… і те, заради чого їдуть у Скоп’є туристи – нові, неокласичні будівлі театрів, концерних та виставкових залів, державних установ, адміністрацій, торгових центрів. Масштаби новітньої помпезної забудови якісь нереальні, й між усим цим в’ється головна річка країни – Вардар.
Перераховувати і описувати нову забудову центру недоцільно, я цього робити не буду – це треба просто раз побачити. І пам’ятники, всюди пам’ятники. Є батьки Александра – Філіпп стоїть окремим пам’ятником, а Олімпіада сидить поряд із сином. Сам видатний імператор у різних образах, і у різному віці – новонароджений на руках матері, підліток, материй воїн, на коні, без коня – це все мені нагадало стареньку композицію Iron Maiden «Alexandr the Great». Невже мешканці Скоп’є взяли переклад, і відтворили цю класну пісню у скульптурі? А ще ж повно усяких статуй, скульптур і пам’ятників, не пов’язаних із Македонським. І леви, і коні, і якісь діячі 20-го століття.
Кажуть, що у 1963 році страшний землетрус зруйнував значну частину будівель Скоп’є. Місто довго стояло напіврозваленим, а у 2010 році його вирішили відновити. Отоді й почалося… Як би там не було, і як би хто не критикував, але місто цікаве, і його відвідати варто. Комплекс нового-старого центру Скоп’є не схожий ні на що, особливо у неймовірній нічній підсвітці.
Текст та фото Романа Маленкова, для книги “10 країн після карантину”.
