Білосток Białystok – найбільше місто північного сходу Польщі (300 тисяч мешканців) та столиця Підляського воєводства. Центр білоруської діаспори та один із найбільших осередків православ’я – тут навіть є православний собор. Як на мене, порівняно із багатьма іншими великими містами Польщі, Білосток не назвеш ефектним туристичним центром, але тут є один із найбільших палаців країни, заради якого сюди обов’язково потрібно їхати.
Із 1807 до 1915 рр. Білосток був частиною Російської імперії, тому він і не схожий на більшість польських міст. А потім ще й у 1939-1941 рр. входив у Білоруську РСР, ще й був центром Білостоцької області. Ну то вже дуже коротко, але зрозуміло, що у той період, коли у більшості міст нинішньої Польщі з’являлася австрійська або прусська забудова, у Білостоку зводили російську сірість.
З’явився Білосток, як селище переселенців, у 1440-роки. Він залишався незначним поселенням, із костьолом та корчмою біля нього, доки не потрапив у власність до Браницьких у другій половині 18 століття. Цікаво, що це не ті Браницькі, які володіли Білою Церквою – це зовсім інший рід, герба Гриф. Стефан Браницький був воєводою Підляшшя, а його син, Ян Клеменс, коронний гетьман Речі Посполитої, зробив своєю резиденцією Білосток, і з села перетворив його на значне місто, яке у 1749 році отримало Магдебурзьке право.
Ян Клеменс Браницький збудував у Білостоку розкішний, величезний, бароковий палац, який називають «Підляським Версалем». Хоча, часто пишуть, що він перебудував готичний палац попередніх власників – Весіоловських, але якщо це і так, то від готики тут залишились лише склепіння у підвалах.
Після розпаду Речі Посполитої Білосток перейшов до Пруссії. Збіднілі Браницькі у 1802 році продали палацовий комплекс королю Пруссії. А у 1807 році, згідно із Тільзитським мирним договором, Білосток потрапив під владу Росії, а палац став власністю царя Олександра І, який не збирався проводити в ньому багато часу – не факт, що він взагалі бував у ньому. Частину кущів та дерев парку, а також більше двох десятків паркових скульптур перевезли у Санкт-Петербург. У 1826 році було демонтовано скульптури, які прикрашали аттик, знищено рококові орнаменти фасаду та барокові шоломи, які прикрашали дах.
Палацово-парковий комплекс дуже сильно постраждав у часи Другої світової війни й був відновлений у 1946-1960 рр. Нині тут ректорат Білостоцького медичного університету. Я так і не зрозумів, чи можна заходити всередину палацу, для огляду інтер’єрів, але територією гуляти можна. Тут дуже круто.
Ще однією вагомою пам’яткою Білостока є його прокатедральний собор, який складається із двох храмів – старого, збудованого у стилі пізнього Ренесансу на початку 17 століття, та значно більшого, нового, неготичного, зведеного на початку 20 століття. Висота дзвіниць собору 72,5 м, а довжина новішої частини – 90 м.
Білосток – доволі приємне місто, в якому є немало пам’яток 19 століття – купецькі садиби та кам’яниці, житлові будинки, залізничний вокзал, кілька монастирів та парафіяльні храми. Тут приємно погуляти увечері – місто дуже живе, багато молоді, але, як на мене, воно значно приємніше для життя, ніж для туризму.
Текст та фото Романа Маленкова.
