Дорогичин Drohiczyn – нині невеличке містечко, в якому мешкає близько двох тисяч осіб. Колись це була столиця Підляшшя, важливий опорний пункт на кордоні між Руссю і Польщею, з чим погоджуються не лише українські, а й польські історики. Тутешній замок, закладений у 11 столітті, відігравав важливу роль у торгівлі між Польщею і Руссю, а фактично – між Європою і Азією. Місто, поперемінно, переходило від Польщі (Мазовії) до Русі, доки його не захопило Велике князівство Литовське.
За однією із версій місто заснував Ярослав Мудрий у 1038 році, як опорний пункт у боротьбі із ятвягами, і воно стало столицею окремого утворення – Дорогичинської землі. Інша версія каже, що його заклали самі ятвяги і воно стало столицею Ятвязької землі, яку захопили русини наприкінці 11 століття. Ятвязьке заснування міста спростовує засновник польської історії Ян Длугош.
Західний Буг
Замкова гора
Комплекс єзуїтського монастиря
Францисканська Успенська церква
Миколаївська православна церква
Дорогичин у 12-13 столітті був центром удільного князівства, за яке ішла постійна суперечка між мазовецькими та руськими князями. У 1237 році мазовецький князь Конрад І передав місто рицарському ордену хрестоносців-добжинців. Це дуже не сподобалося руським князям Даниллу і Васильку Романовичам. У березні 1238 року відбулася знаменита битва між Добжинським орденом та русичами, яка закінчилася цілковитою перемогою князя Данила Галицького та полоном орденського магістра Бруно. А у 1253 році саме у Дорогичині, у замку над рікою Західний Буг, Данило приймав королівську корону… Наприкінці 19 століття Нечуй-Левицький писав «Дрегочин! Померший город! Давнє єзуїтське гніздо! Варто подивитись!.. Город був древній, з середньовіковими будинками, монастирями, стінами. Він був схожий на старі німецькі городи. Мені здалося, що я за границею і наближаюся до якогось німецького древнього города. Косе проміння било в шибки високих костьолів; вікна горіли, як жар. Город здавався живим, правдивим городом. Але то була одна мана далечі, повитої сизим туманом: то був померший ґород Дрегочин…»
У 16 столітті Дорогичин був центром Підляського воєводства. Той період називають золотим віком історії міста, який закінчився після шведського Потопу (1655-1660 рр.) – тоді Дорогичин кілька раз сильно грабували, і врешті решт зруйнували вщент… Повільне відродження міста зупинили саксонські солдати у 1699 році, під час Північної війни – вони його знову зруйнували.
У 1795 році Дорогичин розділили між собою Пруссія та Австрія, а пізніше місто увійшло до складу Російської імперії.
У 1918 році Дорогичин став частиною нової Польщі, але 27 вересня 1939 року, вже після окупації Польщі Німеччиною, Дорогичин захопив СРСР. Почалися репресії та висилка мешканців до Сибіру. Навесні 1940 року було знесено міські райони, які підходили до ріки Західний Буг – так створили прикордонну смугу шириною 800 метрів. Це був кордон між СРСР та Третім рейхом, а більша частина древнього Дорогичина – житлові будинки, садиби та кілька храмів, припинили своє існування. Так Дорогичинин вкотре перетворився на місто-привид, цього разу вже у складі радянської Білорусі.
Мені здавалося, що після таких масових руйнувань дивитись у колишній столиці Дорогичинського князівства нічого, і їхав, просто оглянути місце коронації короля Данила. Але я помилявся, адже тут збереглося немало пам’яток. Вони об’єднані в Історико-культурний парк Надбужанський. Це комплекс єзуїтського монастиря із бароковим Троїцьким собором (1696-1709 рр.), колишніми корпусами келій, палацом єпископа та колегіумом, комплекс францисканського монастиря із купою будівель та бароковою Успенською церквою (1682-1715 рр.), комплекс монастиря бенедиктином із Всіхсвятською церквою (1734–1738 рр.), православна Миколаївська церква (1792 р.). Є ще трохи кам’яниць, а на місці замку, на замковій горі, оглядовий майданчик на Західний Буг. Можливо саме тут стояв Данило і здіймав королівську корону.
Текст та фото Романа Маленкова.
Успенська церква францисканського монастиря (1682-1715 рр.)
