Голубац можна сміливо назвати однією із найгарніших фортець у світі. Його десять потужних башт, які височіють на скелі над Дунаєм – одна із візитівок Сербії і, безперечно, її найвідоміша пам’ятка. Кандидат на включення до Списку ЮНЕСКО, суперфотогенічний об’єкт у неймовірному місті – біля входу в ущелину Джердап, біля водосховища, де ширина Дунаю перевищує 5 кілометрів, але фортеця Голубац не дуже відома серед масового (не сербського) туриста. Наприклад, в Україні її мало хто знає. Мені важко точно відповісти на питання – чому. Єдине, що приходить на розум – це негативний образ Сербії, як пригнічувача народів Югославії, антагоніста й загарбника земель і т.д., сформований Слободаном Милошевичем, та тісними зв’язками Сербії із Росією. Якби не це – був би Голубац не менш відомий, ніж Нойшванштайн, складали б із нього пазли, ліпили б на рекламні проспекти… Він дійсно казковий.
На території, де колись розміщувалося замкове містечко, перед фортецею, нині щось типу великої культурно-розважальної території, вхід на яку платний, а квиток недешевий, як для Сербії – 600 динарів (близько 200 грн.). Щоправда вхід на територію, це і вхід до фортеці – квиток один. Звідси роблять найкращі світлини, і лише це варто грошів, які беруть за вхід. Колись тут стояли дерев’яні хати – зараз гарний газон і арт-зона, а саме містечко Голубац давно перебралося подалі від фортеці – кілометрів на п’ять на захід. Воно схоже на подунайський курорт, напевно таким і є, але місто ми розгледіти не встигли – почалася злива й ми поїхали у монастир Манасья.
Хто побудував перше укріплення біля скелястої ущелини, в яку входить русло Дунаю – вчені не знають. Напевне це були римляни, які звели укріплені табори у сусідніх Рамі та Смедерево. Ці укріплення дозволяли контролювати рух по Дунаю, а Залізні Ворота – так називали вхід в Джердапську ущелину, для контролю за судноплавством, взагалі було найкращим.
Із 803 до 1018 року римський форт належав Болгарському царству, потім, до 1193 року – Візантії, потім знову болгарам, до 1257 року. Але фортецю, яку ми бачимо нині, збудували не вони – вона не має рис візантійсько-болгарської фортифікації. Її збудували серби або угорці – і ті, й інші кажуть, що саме вони. Майже напевне, що насправді Голубац будували і серби, і угорці, і австрійці, й османи, але, зважаючи, що церква (чи то каплиця), зведена у фортеці, є православною, можна припустити – будівництво почали серби у кінці 13 століття.
Вежі фортеці віялом піднімаються вгору, до верхнього міста – головної цитаделі – Горнєго граду. Усі вежі з’єднані стінами, товщина яких 2,8 м. На стінах галереї, якими оборонці могли швидко пересуватись. Фортеця складається із трьох замків, і трьох дворів, які терасами лежать один над одним. Дев’ять башт дуже високі (20-25 метрів у висоту), десята башта стоїть окремо, й приєднана муром до основної фортеці. Вона низька, адже будувалася вже в період потужної артилерії. Її, напевне, звели вже османи, й встановили на ній гармати.
Нині у баштах музейні експозиції. Крім того, музей влаштовано у спеціальному новому приміщенні.
Із початку 14 століття Голубац перебував на території угорської корони, але керівництво фортецею король Угорщини, Німеччини та Чехії, майбутній імператор, Сигизмунд І Люксембург, передав сербським деспотам Лазаревичам, а потім Бранковичам, і саме Георгій Бранкович здав фортецю османам, заключивши із ними угоду – турки забирають Голубац, але не чіпають Белград та інші сербські землі. Сигизмунд не змирився із втратою Голубаца, тому відправив величезне військо, яке складалося із угорців, австрійців, німців, чехів, поляків і литовців, повернути фортецю. У Голубаці розташовувалося велике турецьке військо, на чолі якого стояв султан Мурад ІІ… Кривава битва під стінами Голубаца відбулася у травні 1427 року, і закінчилася повною перемогою турків, і значними втратами союзників. У тій битві загинув відомий польський рицар Завіша Чорний, про що каже пам’ятний знак на території фортеці.
Після розгрому угорців Мурад ІІ розвернув своє військо проти Бранковича і захопив Сербію. До 20 століття Голубац перебував у руках османів.
В 20 столітті із фортецею Голубац відбувалося немало перипетій: тут прорубали автомобільний тунель, підняли водосховище ГЕС, в результаті чого вода підступила під самі мури, консервували фортецю. У 70-80-ті роки було проведено певні дослідження та реставраційні роботи, але нинішній прекрасний стан Голубаца – робота реставраторів вже у 21 столітті, яка не завершилася ще й досі. Цікаво, що для збору коштів було створено відкрите акціонерне товариство, яке і нині керує фортецею.
Текст та фото Романа Маленкова.
