За 40 кілометрів від українського кордону, на березі Земплінського водосховища, є село Клокочов, де ми знайшли чіткий український слід.
Клокочов у письмових документах згадується вперше під 1358 роком. Статистику, щодо складу населення села, в минулі часи і нинішнього, нам знайти не вдалося, знаємо лише, що нині там мешкає 410 осіб. Місцеві нам сказали, що українці є, але скільки їх – не зрозуміло. А от головна пам’ятка Клокочова українська. Це мурована греко-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці, зведена у 1835 році в стилі необароко. Зважаючи на те, що храм мурований – такий собі могли дозволити лише великі й багаті громади, можна припустити, що українців тоді в Клокочові жило багато.
Нині церква відноситься до Кошицької греко-католицької єпархії, і є одним із найбільших місць паломництва греко-католиків у Словаччині. Віряни-паломники масово йдуть до чудодійної ікони Богородиці, особливо у другій половині серпня.
Ікона ця має значно давнішу історію, ніж храм. Коли і хто її написав – невідомо, але на початку 17 століття вона вже була у попередній дерев’яній церкві. В 1670 році в Клокочові мешкало всього 150 осіб. Майже всі вони були греко-католиками чи православними. І от під час нападу повсталих проти Габсбургів, куруців – мадяр, які сповідували протестантизм, все населення ховалося у дерев’яній церкві, й усі помітили, як із образу Богородиці, почали текти сльози. На наступний день куруци спалили церкву, але ікона Богородиці залишилася цілою. І от вона і є святинею нинішнього храму, до якої йдуть на прощу паломники.
Текст та фото Романа Маленкова
