Найближче до України велике словацьке місто – Михайлівці. Ну як велике – 36 тисяч мешканців для Словаччини це значна цифра, хоча для України це рівень не найбільшого районного центру. І перше, що ми побачили на околицях Михайлівців – велику кількість циган. Напевне то якраз вихідці із колишнього срср отаборилися біля міста. Ці табори збудувала держава, і досить все фундаментально – цілі містечка із великих різнокольорових контейнерів. Хоча пожильці натягали туди різного сміття, спорудили собі із дерев’яних піддонів криві будочки-сарайчики, все це з’єднали мотуззям, на якому сохне строката білизна. На жаль сфотографувати табір не вдалося – до нас спочатку підбігли галасливі дітлахи, які кричали нофото і простягали руку на євроценти, а за пару хвилин і старші підійшли – ми змушені були швидко сісти в буса, і залишити околиці табору.
Михайлівці зовсім не схожі на міста заходу Словаччини – вони якраз більше схожі на український райцентр, адже тут практично відсутня цілісна старовинна забудова, багато широких вулиць, п’ятиповерхових будинків і дерев, навколо них. Є і дев’ятиповерхові. Мені це місто нагадало Боярку – такі вже соціалістичні реалії. Хоча дороги тут значно кращі.
Михайлівці містечко давнє, перша письмова згадка про нього датується 1244 роком – тоді воно називалося Михаль. Вважається, що заснував поселення син королівського палатина, граф Міхал названий за ратні звитяги Великим. Він же збудував перший замок тут.
Греко-католицька церква Різдва Богородиці, 1772-1787 рр.
Греко-католицька мала базиліка Зіслання Святого Духа, 1934-1935 рр.
За тривалий період існування воно переходило від одного власника до іншого в межах королівства Угорщина та Австро-Угорської імперії. За цей час у місті селилися різні етноси. Багато було євреїв, яких зараз практично немає. Немало і українців мешкали у Михайлівцях, та і нині мешкає. Точної статистики, щодо кількості людей, які себе ідентифікують українцями, я не маю, але відомо, що понад чверть населення Михайлівців – греко-католики і православні, а зважаючи на кількість греко-католицьких і православних храмів у місті, можна припустити, що раніше українців було значно більше. Так от у самому центрі стоїть греко-католицька церква Різдва Богородиці, в мікрорайоні Тополяни (я там не був) є церква Архангела Михаїла, збудована у 18 столітті, ближче до центру, біля головного проспекту (вул. Масарикова) церква Зіслання Святого Духа, а ще є православний собор Кирила і Мефодія. І проти цих чотирьох лише один римо-католицький костьол Діви Марії.
Римо-католицький храм, в стилі пізньої готики, звели у 14-15 століттях, а у 18 столітті його значно перебудували в стилі бароко. Він має одну вежу-дзвіницю і стоїть біля маєтку Старайовських, від якого в місті залишились палац, в якому нині Музей Земпліна, і гарний парк. Палац стоїть на місці замку, зведеного колись Міхалом. Від замку залишились рештки ровів і валів. Зовсім недалеко стоїть струнка, із двома вежами, греко-католицька церква Різдва Богородиці, зведена у бароково-класицистичному стилі у 1772-1787 роках. Портал виконаний у стилі рококо.
Найбільшою греко-католицькою церквою Михайлівців є храм Зіслання Святого Духа, який визнаний малою базилікою. Це рідкісний титул, який надає виключно Римський Папа. Збудували церкву у типовому неовізантійському стилі у 1934-1935 роках, за проектом відомого українського архітектора, науковця і графіка, Володимира Січинського.
Текст та фото Романа Маленкова.
Палац Страйковських
Римо-католицький костьол Діви Марії.
