Василівка розташована на березі Дністра, південніше міста Новодністровськ, за 5 кілометрів від кордону із Молдовою. Це не Буковина – це територія Північної Бессарабії і колись вона входила у Бессарабську губернію російської імперії, а у Австро-Угорщині ніколи не була. Щоправда, у міжвоєнний період Василівка була в межах Румунії – тоді вона називалася Васіліуце. Одна із старих будівель села – там є точно ветеренарний пункт, відділення зв’язку і сільрада – напевне зведений якраз за румун.
Взагалі Василівка – село дуже старе. Вчені припускають, що воно виникло десь у 12 столітті, хоча перша письмова згадка про це село датується 1447 роком – тоді молдавський господар Стефан ІІ подарував Василівку боярину Шендрику. Детально довга історія села розписана у Вікіпедії. Але від такої довгої історії матеріальних слідів залишилося дуже мало, навіть церква, яка нам видалася “єпархіалкою” 19 століття, виявилася будівлею 1991 року побудови. Її звели на місці попереднього храму, який російські окупанти зруйнували у 1983 році. Важко зрозуміти, чим вони керувалися, руйнуючи церкви у 80-ті. Також незрозумілі рішення будівельників, які вже у період незалежності України, поставили на храм російські бані – цибулясту і шатроподібну.
Василівка, займаючи частину дністровської заплави та надзаплавної тераси, впирається у високі і дуже мальовничі пагорби. Головною пам’яткою села є старовинний цвинтар, розташований неподалік Дністра. Це фактично скансен, в якому зібрані чудові експонати – зразки старовинної української лапідарної культури – кам’яні хрести різних форм.
Цвинтар чистенький, без чагарників. Це заслуга родини, що мешкає поряд.
Текст та фото Романа Маленкова
Значно більше світлин Василівки дивіться у нашій галереї
