Путівники і Вікіпедія в один голос пишуть, що Діліжан – один із головних курортів Вірменії. Особисто мені так не здалося. Так, навколо там прекрасні ліси, казкова природа, але ж воно у Вірменії всюди так. На типове курортне місто, типу Закопане, або, навіть, Трускавець, Діліжан зовсім не схожий. Вулиці тут розкидані по горам і горбам, для млявого шпацерування є лише декілька, а для фотографування – взагалі одна, із старими кам’яними будинками. Якби не фантастичний монастир Агарцин, розташований за 14 км від Діліжану, та не монастир Гошаванк, в якому я не був – в звичайну пізнавальну мандрівку Діліжан можна було б і не включати, адже це курорт для тих, хто зібрався у мінімум кількаденний огляд природних красот, у синтезі із рекреацією, або взагалі на кілька тижнів у санаторій, а не на годину, щоб фоточки зробити.
Діліжан називають найбільш інтелектуальним містом Вірменії – тут живе багато письменників, поетів, художників, скульпторів, режисерів, композиторів, вчених – усілякої богеми. Мабуть, саме тому, Діліжан так хвалять, хоча туристам цього не видно – богема, то не пам’ятки, люди живуть собі у затишку, щоб творити, а не торгувати фейсом на вулицях. Тому й вулиці простенькі, крім однієї-двох. Однією із головних атракцій міста є сучасний пам’ятник героям радянського фільму «Міміно», розташований поряд із жвавим перехрестям, де ми не знайшли місця для парковки, тому пам’ятник не сфотографували. А ще у Діліжані є крутезна музична школа, яка випускає супермузикантів.
В Діліжані багато будинків відпочинку, куди і їдуть туристи-рекреанти – відпочивати, а от ресторанів та кафе, як для курортного центру, тут не дуже багато, і ми знайшли де пообідати не відразу. Мабуть усі обідають у своїх санаторіях та пансіонатах. Дивно. Тут є і гарні дорогі готелі, але всі сховані десь у затишних куточках на схилах гір. Є ще завод мінеральних вод та завод молочної продукції.
Текст та фото Романа Маленкова.
