Колись, їдучи у монастир із схожою назвою (Хневанк), ми потрапили на страшну дорогу, яка ще й досі мені ледь не у страхітливих снах сниться, тому, поглянувши на карту і оцінивши розташування монастиря Гндеванк, я зрозумів, що дорога туди теж не найкраща, і міцно задумався – їхати туди, чи ні. Згідно із картою, в монастир можна потрапити окремою дорогою, яка іде долиною, або проїхати з десяток км трасою на Джермук (столицю мін вод Вірменії), дістатись села Гндеваз, а потім спуститись із гори стежкою. І ми вирішили скористатись другим варіантом. Поставили машину біля старовинної напівзруйнованої церкви у селі Гндеваз й пішли униз гірською стежкою.
Монастир Гндеванк був побудований у 931-938 рр. – йому вже більше тисячі років. Будівництво монастиря фінансувала дружина сюнікського князя Смбата Софія. Обитель було присвячено святому мученику Супану Гндуні (тому і Гндеванк).
Хрестово-купольний храм і оборонні стіни навколо нього (які, до речі, збереглися до нашого часу) збудували із обробленого чорного базальту. Зсередини храм прикрасили чудесними барельєфами та численними написами. У вівтарі зберігається старовинна намолена ікона, яка вважається чудотворною. Раніше до неї їхали тисячі прочан. В радянський час монастир закинули і ось зараз знову відроджують. Тут вже зробили реставрацію, в монастирі вже служать кілька ченців (чи то монах і послушник). Над храмом, в межах обителі цвинтар і сад. І прекрасний краєвид.
В село Гндеваз ми повернулися тим само шляхом – вгору стежкою хвилин 30-40. А потім ми вирішили все таки протестувати нижню дорогу. Вона погана, в ямах і без асфальту, але пролягає в чудесній долині із стінками базальтових стовпів. Такої їх кількості я ніде більше не бачив. Неймовірно.
Текст та фото Романа Маленкова.
Церква у селі Гндеваз
