Нашою кінцевою точкою повинен був стати монастир Ахпат, але дорогою вирішили заскочити до напрочуд мальовничої напівруїни – так показали світлини в мережі – монастиря Хневанк. Для цього ми звернули із траси, яка веде із Ванадзору на Алаверді, ліворуч, у бік села Куртан, а там вже пару кілометрів до Хневанку. Ці пару кілометрів перетворилися у справжню пригоду, адже дороги до монастиря фактично немає – те, що колись було дорогою, перетворилося на жахливий серпантин, рясно всіяний ямами, кала банями, в яких глибину доводилося виміряти паличкою, каменюками – та це ж гори, яка тут може бути дорога, коли її вже років сорок не ремонтували.
Але все було б нічого, якби я не вирішив їхати далі, через гори, до монастиря Одзун – я вирішив, що у селі Ареватсаг дорога має з’явитися… В Ареватсаг взагалі не було можливості спуститись нашим бусиком – там був такий стрімчак, що дивитись на нього страшно, тому ми попхались через якісь гірські пасовища, і в страшній нервовій напрузі, через якесь безіменне село (читати вірменською не вміємо), вискочили на трасу Ванадзор – Алаверді.
Не подумайте, що ми не потрапили у монастир Хневанк – якість дороги не стала на заваді. Монастир розташований у казковій гірській долині, у місці, де ущелина ріки Дзорагет, стає ширшою, відкриваючи погляду яскраво зелені луки серед стрімких скелястих бортів долини.
Монастир Хневанк складається із залишків оборонних мурів, та кількох будівель, які ідентифікувати неможливо. Науковці припускають, що одна із цих будівель – двоповерхова будівля із залишками колон всередині – то резиденція настоятеля, а інша, із залишками склепіння даху – можливо трапезна. Є ще залишки каплиці, дзвіниці та цвинтаря.
В центрі комплексу церква, зведена у 7 столітті. Кому вона була присвячена – точно не відомо, але відомо, що її у 1144 році реставрував сюнікський князь Смбат Орбелян, а у 2006 році її намагалися реставрувати представники вірменської влади. Спроба князя була кращою, адже у 2006-му лише відновили конусоподібну баню та частину стін вкрили декоративним каменем, а потім так і покинули – мабуть скінчились кошти. Частини стін немає взагалі… До головної церкви прилягають руїни двох малих храмів, які із головним формують один комплекс. Це дуже мальовничо і романтично, хоч і руїни. Особливо на тлі навколишніх краєвидів. Нині я зовсім не жалкую, що ми поїхали у Хневанк. Дуже колоритне і атмосферне місце.
Текст та фото Романа Маленкова.
