Вірменія. Саноїн

За 180 км від Єревану, недалеко від монастиря Ахпат, в межах міста Алаверди розташований великий монастир Санаїн. Раніше це було окреме село, яке розкинулося на високій скелястій терасі на річкою Дебед, але в 20 столітті тут звели багатоповерхівки й адміністративно приєднали село до міста.

В 12 столітті через Дебед, на кошти княжого роду Закарянів, було зведено міст, який нині вважається одним із найстаріших у Вірменії. Його довжина 18,6 м, і колись він був єдиним шляхом через річку, з якого починалася звивиста дорога вгору до монастиря. Нині є декілька автомобільних мостів, а цей – просто гарна пам’ятка та об’єкт для фото. У монастир усі їдуть а не йдуть, і дорога зовсім інша.

В монастирі Санаїн значно менше туристів, ніж у сусідньому Ахпаті, хоча комплекс тут не менш  цікавий, не менший за розмірами, також об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО, а за історичним значенням для Вірменії, можливо і більш вагомий від Ахпатського монастиря. Складається він із двох храмів, будинку академії, каплиці, книгосховища, гавіту (притвору) та дзвіниці. Усі об’єкти між собою з’єднані – так забезпечувалася міцність комплексу під час землетрусів.

Монастирські будівлі, особливо храми, гавіт та академія, мають неповторні інтер’єри, хоч і доволі похмурі. Це називають вірмено-халкідонським стилем, хоча він і до романського близький, як на мене. Згідно  із легендами, заснували монастир у 4 столітті, але із нинішніх будівель, найстарішою у  монастирі є церква Святої Богородиці (Сурб Аствацацин), яку звели у 951 році. У 957 році почали зведення збільшеної копії церкви Богородиці – головного храму монастиря – церкви Аменапркич (Всеспасителя). Решту будівель збудували у 11-13 століттях, коли монастир перетворився на один із головних центрів просвітництва Вірменії. Чисельність ченців монастиря у ті часи сягала 300-500 осіб. Припускають, що сюди приймали вірменських священиків, вигнаних імператорами із Візантії. Серед них були вчені та діячі культури. Тоді ж з’явилася у обителі Академія Григора Магістроса Пахлавуні, в якій викладали філософію, риторику, математику та інші науки, а вчені, які часто виходили із цієї академії, називалися у народі Санаїнськими.

Церкву Аменакпркич будували із тесаних базальтових блоків. Вона хрестово-купольна у плані, як і храм Аствацацин. Основні кошти на її розбудову та оздоблення дали царі Кюрике І та Смбат ІІ, за це їхні фігури, із храмом у руках, розмістили у барельєфній композиції у верхній частині одного із фасадів храму.

На відміну від Апату, Саноїн важко фотографувати, адже він майже повністю схований деревами. Лише з одного кутка, від цвинтаря, який розташований за монастирем, можна зняти дзвіницю, та два куполи храмів, але не весь комплекс. Можливо туму тут і туристів менше, ніж у Ахпаті, хоча дерева створюють неабиякий затишок і підкреслюють колорит монастирських будівель.

Текст та фото Романа Маленкова.