У 874 році вірменська принцеса Маріам, дочка царя Ашота І, арабського васала, заснувала на острові Севан монастир. В ті часи арабського панування монастир став одним із головних закладів збереження вірменської культури. Тут переписувалися давні рукописи.
В часи пізнього середньовіччя монастир Севанаванк вирізнявся найбільш строгими правилами, серед усіх, доволі численних, монастирів Вірменії. Сюди відсилали ченців із Ечміадзину – духовної столиці країни, які проштрафилися, порушили обітниці і т.д. Тут вони жили в суворому пості, молились і переписували древні рукописи. Традиція рукописних списків тут зберігалася ще у 19 столітті.
До острова монахи добиралися на човнах, але у сталінські часи, після часткового осушення озера Севан, острів перетворився на півострів – нині він з’єднаний перемичкою із берегом. Тут розташована резиденція президента Вірменії – вона обгорожена, її заборонено фотографувати і знімати із дронів. Ще тут є семінарія та пансіон спілки письменників Вірменії, ну й головне – це два храми Севанаванка, та підмурки старих монастирських будівель.
Храми монастиря – Сурб Карапет та Сурб Аракелот, були зведені після його заснування, й збереглися до нашого часу. Це схожі між собою, хрестовоподібні в плані споруди, типові для вірменського середньовіччя, із конусоподібними дахами, темні й похмурі. Раніше навколо монастирського пагорбу стояла стіна, і монастир був фортецею, яка свого часу приймала участь у обороні Вірменії. Відома битва відбулася тут у 921 році – цар Ашот ІІ протистояв військам арабського халіфату. В битві приймали участь і монахи Севанаванку. Вірмени святкували перемогу, після якої халіфат визнав незалежність Вірменії, а Ашот ІІ отримав титул царя царів Вірменії.
Монастир Севанаванк є одним із найбільш відвідуваних туристичних об’єктів Вірменії. Від Єревану сюди веде прекрасна нова дорога, навколо монастиря купа сувенірних яток та крамниць із випічкою, а трохи далі цілий комплекс кафе та ресторанів. Загалом місце виглядає досить попсовим, але від цього сам монастир все рівно є дуже цікавим і фотогенічним.
Текст та фото Романа Маленкова.
