Навколо Єревана повно неймовірних казкових локацій – Гарні та Гегард, Айраванк та Севанаванк, Хор Вірап та Ечміадзін, тому, здається, що при такій провінції столиця має бути надзвичайно цікавою. Але не чекайте від Єревану розсипів старовини – її ви там не знайдете взагалі крім небагатьох храмів – у міжвоєнний період її всю знесли – Сталін і компанія хотіли створити зразково-показове соцреалістичне місто. Генплан, структура і тд, єдиний плюс – усе це дуже геометрично правильно і акуратно, на широчезних вулицях, проспектах і бульварах повно дерев – всі кажуть, що місто дуже зелене – підтверджую, так, дуже.
Центральна частина Єревану забудовувалась у 30-60 роки минулого століття. Більшість будинків дуже симпатичні, зведені у стилі радянської помпезності – «сталінський ампір» – так його називають. Матеріал будівництва або облицювання – рожевий туф, хоча в більшості випадків, він, років за 50-80, втратив свою рожевість і набув іржавих відтінків, але за деревами цього майже не видно. Деякі житлові будівлі я назвав би шедеврами радянського конструктивізму, але більшість все таки досить простенькі.
Головною пам’яткою Єревану є комплекс сходів – Каскад, який має ширину 50 метрів, довжину 320 метрів, та висоту – 118 метрів. Всього тут 572 сходинки, які розташовані між п’ятьма терасами. Кожна тераса – витвір у стилі ар-деко, із скульптурно-барельєфно-орнаментальним декором, і фонтаном. Також тут є виставкові зали, а завершенням композиції слугує пам’ятник 50-річчю російської соціалістичної революції, зведений у 1967 році, за 23 роки до заснування каскаду.
Каскад. На останньому фото “Жінка, яка палить” Фернандо Ботеро.
Багато хто у захваті від комплексу Каскад, але дехто не сприймає цей об’єкт, особливо коли фонтани не працюють, і коли обабіч сходів і терас, замість запланованих садів, гори будівельного сміття і бур’яни. Каскад вже будують 43 роки, але ще й досі не добудували. Автором ідеї створення таких сходів називають автора генерального плану Єревану 30-х років – Олександра Таманяна, який помер ще у 1936 році. Цього архітектора дуже шанують у Вірменії, навіть на грошовій купюрі зобразили, а перед каскадом оригінальний пам’ятник – Таманян із планом. Між пам’ятником і сходами великий сквер, не менш цікавий ніж самі сходи. Тут є три скульптури легендарного сучасного колумбійського скульптора Фернандо Ботеро – «Кіт», «Римський воїн» та «Жінка з цигаркою», а ще тут є «Заєць», не менш легендарного британського скульптора Баррі Фланагана. Є й інші скульптури, й багато поліції, яка охороняє шедеври і контролює поведінку відвідувачів.
На пагорбі, праворуч від Каскаду, на схилі того ж пагорбу, стоїть ще одна вагома пам’ятка Єревану – Матенадаран. В перекладі із вірменської це слово означає «сховище рукописів», це дійсно місце, де зберігаються старовинні вірменські рукописи, зібрані із різних монастирів після їх націоналізації у 20-ті роки, і найбільше із Ечміадзіну. Будівлю – похмурий палац-мавзолей із сірого туфу, звели у 1959 році. Нині тут працює Інститут давніх рукописів імені Месропа Маштоца, творця вірменського письма.
Прямо під Каскадом розташована велика сіра будівля оперного театру, перед якою Х-подібне перехрестя головних вулиць центру Єревану – Месропа Маштоца та Сайат-Нови. На проспекті Сайат-Нови, метрів за п’ятсот від театру, розташована резиденції Католикоса усіх вірмен, до якої крім сучасних палацу та собору святої Анни входить ще і старовинна церква Богородиці Катогике, збудована у 1284 році і якимось дивом збережена.
Матенадаран
Площа Республіки
По вулиці Месропа Маштоца, за кілометр від театру, лежить головна мусульманська будівля Єревану – Блакитна мечеть, такий собі шматочок Ірану у Вірменії. Вона оздоблена декоративними фаянсовими плитками та майолікою – це забаганка перського хана Гусейнали, який збудував храм у 1766 році. Мечеть займає площу 7 тисяч квадратних метрів і з усіх боків оббудована житловими будівлями радянського періоду. Колись вона мала чотири 25-метрові мінарети, але після 1945 року три зруйнували.
Напроти мечеті доволі цікава будівля ринку, в якому нині залишки базару та щось типу супермаркету, а далі по тій же вулиці Маштоца, на місці колишнього села Дзорагюх, розташована церква святого Саркіса. Храм звели у 1842 році як кафедральний для єпископа Араратської єпархії. Туф для облицювання храму привезли із колишньої столиці – Ані. Цікава будівля, але також дуже затиснута серед радянської забудови і сфотографувати її повністю майже неможливо. Колись храм стояв на високому пагорбі долини ріки Раздан, і його було видно здалеку, нині ж…
Головний храм Єревану – собор святого Григорія, розташований на іншому боці центрального кільця міста, за два кілометри від Каскаду (майже по лінії північ-південь, якщо поглянути на карту). Це величезна будівля, в яку перенесли поховання святого Григорія Просвітителя із Ечміадзіну. Висота храму 54 метри. Його збудували протягом 1997-2001 рр., відкриття було приурочене до 1700-ліття хрещення Вірменії.
Кафедральний собор
Церква Богородиці та собор святої Анни
Церква святого Саркіса
Серцем Єревану вважається площа Республіки. Її проект розробив Олександр Таманян. Будівництво почали у 1924 році. У 1958-му площу було допрацьовано. Вона має специфічну форму – це поєднання овалу із трапецією. Навколо площі п’ять будівель – Уряд Вірменії, Головний поштамп, готель Marriott, Міністерства Закордонних справ та Енергетики, Музей історії Вірменії. Усі будівлі зведені із туфу із базальтовою нижньою частиною. Облицювання фасадів виконано із білого та рожевого туфу. Перед Музеєм історії комплекс фонтанів, який доповнює загальну картину площі Республіки. Дійсно красиве місце.
Єреван розташований на висоті 900-1300 м над р.м. – ніби й не високо, особливо у порівнянні із величним Араратом, який видно із більшості куточків вірменської столиці, хоча до цієї гори, розташованій на території Східної Туреччини, від Єревану добрячих кілометрів 60. Місту вже більше 2,5 тисяч років. Вважається, що його заснував цар Урарту Аргішті І у 782 році до н.е. Він назвав місто-фортецю – Еребуні, від назви племені ері, яке мешкало десь у цих краях. Від фортеці Еребуні залишились невеликі руїни, які й нині можна побачити на одному із єреванських пагорбів.
Блакитна мечеть
Всю свою історію Єреван провів у тіні великого міста Ечміадзін (Вагаршапат), а у 17 столітті його дуже сильно поруйнував землетрус. Нове життя Ерівань (так місто називали росіяни) отримав у 1828 році, після того як Вірменія стала частиною Російської імперії. Слід зазначити, що до 20 століття більшість населення становили мусульмани – це був наслідок багатовікового перебування міста у складі Персії та Османщини. У 20 столітті, особливо після війни із Туреччиною, мусульмани майже зникли із вірменської столиці, як і мечеті. Ну а потім почалася радянська епоха.
Нині у Єревані мешкає 1,1 млн. жителів. Зайве казати, що для трьохмільйонної Вірменії це дуже багато, особливо, зважаючи на те, що більше ста тисяч населення є лише у місті Гюмрі, а решта міст зовсім невеликі. Єреван наповнений транспортом, серед якого дуже багато старого радянського непотреба,хоча багато і дорогих автівок віп-класу. Водять тут дуже специфічно – здається, що ніхто не знає правил, або їх не існує. Але то таке. В Єревані туристи довго не затримуються, адже навколо скільки всього цікавого і красивого. Вірменія прекрасна.
Тест та фото Романа Маленкова.
