Затурці — село в Україні, у Володимирському районі Волинської області. Центр Затурцівської сільської громади. Населення становить 1917 осіб. У селі розташовані Костел Святої Трійці та Садиба Липинського.
У давньоруські часи на території села було побудоване городище. Пізніше на його місці спорудили феодальний замок з кам’яними стінами та ровом, що заповнювався водою. Залишки цього замку в народі ще й досі називають «городець».
Вперше Затурці згадуються на початку XVI століття у зв’язку з тим, що власник села магнат Б. Затурецький стягував мита з проїжджих купців від кожного воза по півгроша, не маючи на це грамоти короля. Вдруге про село зустрічаються дані в документі під 1557 роком, коли селяни, протестуючи проти покріпачення, намагалися спалити двір земського судді.
За Литовським статутом 1529 року, селяни Затурців, як і всіх сіл, що входили до володінь литовських князів, були закріпачені.
Шляхтич, володимирський войський Василь Гулевич, який у 1570 році став власником Затурців, ще більше посилив феодальну експлуатацію, збільшивши панщину до 4-5 днів на тиждень. Він організував тут фільваркове господарство, продукцію якого збував на ринку, одержуючи від цього великі прибутки. Окремі жителі займалися ремеслами. В Затурцях жило кілька ремісників (шевці, кравці, столярі, бондарі та інші), що виготовляли різні вироби на продаж.
Дідичем села був волинський каштелян Лагодовський Іван, його старший син Станіслав. Молодші сини Олександр і Марко вбили у Львові Станіслава, після чого збройним нападом забрали собі Затурці.
У 1642 році дідич села Андрій Лагодовський, син Івана Лагодовського, продав Затурці шляхтичу Підгороденському. Цього ж року у селі був збудований католицький храм та монастир.
В середні віки у селі був монастир ордену Августиніянців. У 1642 році коштом волинського мечника Валерія Підгороденського збудували з дерева парафіяльний костел Святої Трійці та Марії Магдалени.
Джерело: Вікіпедія
Костел Пресвятої Трійці (1642 – 1646)
У 1619-1624 роках у Затурцях коштом Яна Лагодовського було споруджено дерев’яний костельно-монастирський комплекс оо.-августинів. У 1642-1646 роках за кошти нового власника села Валеріана Подгороденського збудували замість дерев’яних муровані костел і монатир для августинів. 1646 року єпископ М. Красицький консекрував храм під титулом Пресвятої Трійці і св. Марії Магдалини. У 1648 та 1760 роках костельно-монастирському комплексу завдавали шкоди козаки і гайдамаки, проте його пізніше відновлювали. У 1832 році царська влада закрила монастир августинів, а костел замінила на православну церкву.
У 192?-1933 роках храм та монастир було відбудовано після ушкоджень, завданих Ісв. війною. У 1946-1992 роках святиня перебувала закритою (до 1960 року сільський клуб, а потім колгоспний склад). 1994 року храм частково відремонтовано на пожертви з Німеччини, Польщі, Голландії та Великої Британії, а 25 вересня 1994 року його освятили під титулом Пресвятої Трійці.
Джерело: Костели і каплиці України
Садиба родини Липинських
В 28 км від Луцька у напрямку старовинного Володимира, у селі Затурці Локачинського району Волинської області знаходиться колишня садиба славної родини Липинських, з якої вийшли цілі династії вчених агрономів та лікарів. Династія ця залишила добру пам’ять після себе серед своїх земляків.
Липинський В’ячеслав Казимирович (1882-1931) – видатний український політичний діяч, історик, соціолог, публіцист та дипломат. Теоретик українського консерватизму та один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату – посол України в Австрії.
В Затурцях пройшло його дитинство, звідси вже дорослою людиною вів листування з видатними сучасниками, палко відстоюючи право українського народу на свою незалежність. Тут він працював над історичними та публіцистичними творами, займався просвітницькою діяльністю.
«Націоналізм буває двоякий: державотворчий та державоруйнуючий – такий, що сприяє державному життю нації і такий, що це життя роз’їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого – націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий – націоналізм екстериторіальний та віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий – шовінізмом.
Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава – Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них за те, що вони не українські націоналісти. Для Вас, наприклад, мусить бути ближчий український москвофіл чи полонофіл (оцей, як Ви його звете – малорос та русин), аніж чужинець, який Вам мав би помогти визволитися від Москви чи від Польщі. Ви мусите все своє почуття і весь свій розум зосередити на тому, щоб найти розуміння, найти спільну політичну мову з місцевим москвофілом чи полонофілом. Іншими словами: сотворити з ними разом на Українській Землі окрему державу, а не на то, щоб поза межами України знайти союзника, який би допоміг Вам знищити місцевих москвофілів і полонофілів» – так писав В’ячеслав Липинський у листі до Богдана Шемети.
Завдяки наполегливому та цілеспрямованому господарюванню батьків Липинського маєток в Затурцях став одним із найкращих у краї. На кінець ХІХ століття маєток мав площу 717 га, в тому числі лісу 272 га. Присадибна ділянка з великим садом, розкішним парком та господарськими будівлями займала ще 10 га площі маєтку.
Нині колишня садиба Липинських є невід’ємною частиною історичного портрету села Затурці та складає 4,1 га. Її головними елементами є дім та парк.
Родинний будинок дворян Липинських – одна з найдавніших будівель у Затурцях. Закладання фундаменту відбулося у 1871 році.
Фотографії 1910 року відтворюють муровану житлову споруду з великим ганком, який опирається на чотири масивні колони. У роки Першої світової війни всі господарські споруди та житло було спалено та поруйновано. На фундаментах старого будинку молодий господар Станіслав Липинський споруджує гарний двоповерховий палац.
Саме сюди для прощання у 1931 році із Австрії було перевезено тіло В’ячеслава Липинського. Саме тут, на території родинного маєтку, його було поховано. Довгі роки після поразки Гетьманату В’ячеслав Липинський жив та працював у невеличкому гірському містечку Австрії Рейхаймі та подеколи у Відні. Він все своє життя страждав на хворобу легенів, туберкульоз, від якої й передчасно помер у 1931 році.
Під час війни у 1944 році дерев’яний другий поверх палацу згорів. Пізніше його було частково реставровано та видозмінено. У середині 1990-х років розпочалася реставрація споруди, і над нею знову було зведено другий поверх з «ламаним» дахом під черепицею.
Парк Липинських був своєрідною візитною карткою дворянської родини кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Тут гармонійно поєднувалися особливості ландшафту та любов господарів до природи, естетичний смак та агрономічні знання. Все це створило мальовничий зразок садово-паркового мистецтва.
Серед видів дерев переважали місцеві породи: дуб, липа, граб, ясен, каштан, акація, горобина. Вони були посаджені не хаотично, а створювали певні композиції – так, у парку була «горіхова алея», «коло», висаджене ясенами, на «острові» росла верба, під якою любив відпочивати і працювати В’ячеслав Липинський. Це старе дерево росте й досі. Парк був справжньою зоною відпочинку рожини Липинських і їх гостей, а у повоєнний період – усіх жителів села Затурці.
Після кількох десятиліть запустіння парк знову починає оживати. У план реконструкції садиби входять не лише реставрація будинку, й а відновлення зелено архітектури колись прекрасного парку – одного з небагатьох, що збереглися на Волині до наших часів.
Сьогодні маєток – підрозділ Волинського краєзнавчого музею. Невдовзі планується перетворити садибу на Затурцівський меморіальний музей В”ячеслава Липинського.
Директор садиби Липинських у с. Затурцях – Кушнір Віталій Григорович. У планах адміністрації музею відкрити у будівлі, що знаходиться поруч із парком та садибою міні-готель для туристів та відпочиваючих.
Джерело: Прадідівська слава
Фото Романа Маленкова
