Навіть якби тут нічого не було: прекрасних морських краєвидів, руїн античного міста, залишків турецької фортеці, російських фортифікацій та казематів з численними підземними переходами – сюди все рівно хотілося б, адже це острів, а у романтичну людину від народження закладено тягу на острови (одних на тропічні й теплі, інших на острови скарбів). Та й мало хто, із туристів, які сюди прямують на катерах, човнах та яхтах знають, що це не просто шматок суходолу, оточений морем з усіх боків, що це цікава пригода, а в перспективі – один із найпривабливіших туристичних об’єктів півдня України.
Укріплення кінця ХІХ та початку ХХ століття
Острів Березань розташований на прибережній відмілині, яка простяглася від мису Аджияск і західного берега Березанського лиману. Від Очакова сюди 13 км, а від мису – 4,1 км. Із населених пунктів сюди найближче від села Рибаківка. Площа острова – 10 гектарів, довжина – 850 метрів, ширина коливається від 350, до 200 метрів. В деяких місцях тут трапляються чагарники, у проломах казематів є дерева, але відсотків 95 від площі – це трави, переважно колючі і цупкі ксерофіти.
Нині остів є філією Національного історико-археологічного заповідника «Ольвія», який направляє сюди воєнізовану охорону – єдиних постійних мешканців острова. Влітку тут ще живуть археологи (переважно із Києва), які цього (2015) року працюють дуже активно – мабуть розкопали якусь неймовірну знахідку, адже до них охоронці навіть не підпускають. Влітку буває повно туристів, які потрапляють сюди на човнах із Очакова, Рибаківки і, навіть, із Коблево.
Археологи розкопують античне місто Борисфеніда, яке заснували мілетські греки у 7 столітті до н.е. й назвали на честь великої ріки Борисфен (Дніпро), яка саме тут впадає у Чорне море. В ті часи це був півострів (греки не будували б місто на невеликому острові, практично безводному), який з’єднувався смугою суходолу із нинішнім мисом Аджияск і омивався водами річки Березанки (в античні часи вона звалася по іншому). Ріка і була головним джерелом питної води, хоча, не виключено, що греки мали колодязь. Пізніше, невідомо коли точно, рівень води в морі піднявся на 6-8 метрів, море затопило долину річки і смугу суходолу, який з’єднував острів із материком. Тоді острів і став островом, а греки, звичайно, його залишили (не виключено, що зробили вони це, значно раніше).
Назви Березань і Березанка зовсім не пов’язані із березами. Існує декілька гіпотез їх походження, і найвірогідніше тюрське: в 16-18 ст. історичний регіон Османської Порти, який мав центр Ачи-Кале (нинішній Очаків), називався Едізан (Yedisan) – річка Березанка називалась тоді Бирюзень – Вовча ріка (тоді тут водилися зграї вовків), а острів навпроти неї – Бирюзень-Ада. Як Бирюзень стала Березанню – зрозуміти нескладно.
Бастіон турецької та російської фортеці
У турецький період острів набув стратегічного значення й замикав фортифікаційний трикутник виходу із Дніпровського лиману – Ачи-Кале (Очаків), Килин-бурун (Кінбурн), Бирюзень-Ада. Турки збудували південніше центру острова форт, залишки (земляний насип) та рови головного бастіону якого і нині гарно помітні, а у північній частині звели муровані бастіони берегової батареї, яка повинна була прикривати кораблі гребної флотилії Ачи-Кале.
Під час російсько-турецької війни у листопаді 1787 року турецькі фортифікації Березані були захоплені чорноморськими (колишніми запорізькими) козаками під проводом Антона Головатого. 800 козаків, на маломірних судах (чайках та дубах), озброєних дрібними гарматами, штурмом взяли берегову батарею, а потім і фортецю. Саме захоплення Березані розв’язало руки Потьомкіну, і його загарбницька армія пішла на генеральний штурм Ачи-Кале.
Після окупації краю Потьомкін наказав скасувати фортецю на Березані, яку, його військові інженери вважали застарілою і тісною для гармат. Із острова вивезли артилерію й забрали гарнізон. Але наступний імператор, Павло І, наказав фортецю відновити. Із 1800 по 1825 роки тут розташовувався невеликий гарнізон (всього 25 осіб) й проводились планомірні роботи із укріплення острова. Тоді відновили бастіони на півночі, та турецький форт на півдні (хоча часто можна почути думку, ніби це новий російський форт, але його архаїчні, для того часу, форми говорять про турецьке походження). Основою форту був шестикутний бастіон площею 2200 кв.метрів, оточений широким ровом та валом (їх і нині чітко видно). Від бастіону рів з валом розходився на два боки – від берега до берега.
До 1820 року на Березані звели двоповерхову кам’яну казарму, офіцерський будинок та колодязь – гарнізон без автономного забезпечення водою – легка здобич для ворога. Але у 1825 році фортецю скасували а гарнізон і казенне майно перевели у Очаків.
На початку 20 століття на Березань знову повернувся військовий гарнізон – це військове відомство вирішило створити експериментальну фортецю для випробовування далекобійної морської артилерії. Але спочатку звели каземати для солдатів – тут у 1906 році розстріляли бунтівного лейтенанта Петра Шмідта – напівбожевільного романтика-антимонархіста, який підняв бунт у Севастополі й очолив недобудований, неманеврений і майже неозброєний крейсер «Очаків». Це саме його «дітьми» прикидались Остап Бендер, Шура Балаганов та Михайло Паніковський. У радянські часи на Березані звели пам’ятну стелу Шмідту, а сам острів часто називали островом Лейтенанта Шмідта.
У 1907 році на Березані почали зводити надпотужні укріплення, які мали витримувати удари морської артилерії. Залізобетонні фортифікації, колись засекречені, із слідами численних руйнувань від експериментальних обстрілів, нині є головною атракцією острова. Туристи із захопленням блукають лабіринтами підземних казематів, щоправда лише влітку – в інші сезони крім охорони тут нікого немає, а до 2008 року і охорони не було – восени та навесні господарями Березані були чорні археологи.
Відкриття та реконструкція Борисфеніди, хоча б часткова реставрація фортифікацій та облаштування туристичної інфраструктури можуть перетворити Березань на «туристичну Мекку». Нині ж, навіть зважаючи на місяць туристичного потоку (не скажу що дуже великого, адже і сам Очаків назвати курортом важко) – ця випалена сонцем земля, без краплі питної води й інших ознак цивілізації, видається суворою і непривітною, а туристи, розбалувані туреччинами та єгиптами, часто кажуть, що «сонцепік» на острові був для них лишнім. Мені ж мандрівка на Березань здалася суперцікавою, і я не проти повернутись туди не раз, і не два.
Текст та фото Романа Маленкова
Більше фото у галереї: Острів Березань. Краєвиди та фортифікації
Відео: Острів Березань
