Нині, після окупації Росією Криму, на території України античних полісів залишилось лише два – Ольвія і Тіра. Є ще ряд розвіданих дрібніших поселень, які не були містами-державами, але то предмет цікавості археологів, а не туристів. Для останніх найцікавішою і найефектнішою є Ольвія – вона могла б за цими показниками сперечатись із Херсонесом та Пантикапеєм, але тривалий час бачило її значно менше туристів – Очаківський район раніше важко було порівняти за відвідуваністю із Кримом.
Назва ця більшості наших громадян відома, а от бачили руїни давньогрецького міста дуже небагато. Хоча подивитись там є на що: руїни міських кварталів, площею у 50 га, численні музейні експонати розташовані в павільйонах на території та у музеї, який розташований у будівлі колишнього старовинного маяка, два склепи-кургани (поховання багатіїв Ольвії), в які можна спуститись, ну й чудові краєвиди узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману, який в цьому місці широчезний, як море. Дивує практична відсутність реклами, цього історико-археологічного заповідника (із 2002 року – Національного) – виходить так, що всі чули назву, а от де і що це…
Національний історико-археологічний заповідник розташований на площі в понад 55 га, хоча це далеко не вся площа, яку займала Ольвія – 25 га Нижнього міста із портом затоплено водами лиману, значна частина будівель ще не розкопана, а ще 300 га – під некрополем, де представлені різні типи давньогрецьких поховань.
Колишній маяк. Нині археологічний музей
Склепи
Ще у 18 столітті було доведено, що городище на березі лиману – то і є залишки давньогрецького міста Ольвія, яке на той час вважалося легендарним. З початку 19 століття почалося дослідження поліса, першу археологічну експедицію здійснили у 1848 році, а із початку 20 століття археологічні розкопки міста набули регулярного характеру. Із 1901 по 1915 роки (а потім у 1924-1926-му) археологічними дослідженнями Ольвії керував Борис Фармаковський. Зробив він для вивчення поліса дуже багато, але нині говорять що саме з тих часів звідси почали вивозити дуже багато цінних знахідок – спочатку у Петербург, потім у Москву, а потім і куди завгодно, і не завжди в державні музеї чи фонди. До 2002 року Ольвія була Меккою для «чорних археологів» – охорони практично не було, тутешні цінні знахідки розходились по всьому світу. В радянські часи тут поселили колишніх тюремних в’язнів (прямо на території теперішнього заповідника), залишки будівель почали розтягувати на будматеріали, місцеві мешканці приторговували (віддавали за безцінь) античними монетами та керамікою. Усе 20 століття Ольвія нещадно грабувалася і руйнувалася, тому нині важко сформувати уявлення (як у тому ж Херсонесі) якою вона була.
Ось опис із Вікіпедії, якою ж була Ольвія у грецький період:
Ольвія (за греків) поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам’яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір’ями).Майдани й центральні вулиці, вимощені кам’яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа — агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам’яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, вівтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїками. В місті існувала розгалужена система водопроводу з труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення. Практично місто було розташоване на двох терасах, поєднаних сходами. Нижня тераса межувала з лиманом і мала порт. Агора була на верхній терасі.
Ольвія була містом-державою із республіканською формою правління, але панував тут рабовласницький лад – заможні громадяни мали рабів, яких купували у навколишніх кочових племен. Як і в більшості грецьких колоній тут були розвинуті землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство та значна кількість ремесел. Основою економіки була торгівля, для якої карбувалася власна монета (переважно мідна, рідко – золота).
Ольвія (з давньогрецької – Щаслива) була заснована вихідцями із Мілету у 647-646 роках до н. е. Подумати тільки – 2,5 тисячі років тому тут вже кипіло життя. У 40-ві роки 5 століття до н.е. в місті був встановлений скіфський протекторат, частину населення почали становити скіфи, які брали шлюби із греками, про що свідчить Геродотот, який побував свого часу в Ольвії.
В період між 6 — 4 ст. до н. е. Ольвія встановила тісні торгівельні стосунки з материковою Грецією, грецькими містами у Малій Азії та у Північному Єгипті. Про це свідчать вироби з теракоти, розфарбовані вази, ювелірні вироби з поселень на островах Родос,Самос,Хіос, з Коринфу та Клазомен. В Ольвії знайдені рідкісні вази з алебастру, які виробляли в грецькому місті Навкратіс в Північному Єгипті. З Афін сюди привозили скульптури, архітектурні деталі (бо поряд з Ольвією не було покладів природного каменю), кераміку з чорнофігурним вазописом. Теракотові карнизи з яскравим розфарбуванням привезені з міста Мілет. Ця частина археологічних здобутків ще в 19 ст. передана в Імператорський Ермітаж. (Вікіпедія)
В 2-1 століттях до н.е. в Ольвії почалася економічна криза, причиною якої були постійні ворожі напади. В той час нею володіли скіфи і понтійці (зокрема Митридат Євпатор). Із початком нової ери місто захоплюють римляни й починається його новий розквіт, який тривав майже три століття, доки не прийшли готи, які зруйнували місто, а після навали гунів у 4 столітті місто перестало існувати.
Заповідник на території Ольвії існує із 1926 року, але це лише на папері, адже реально охороняти безцінне надбання давніх віків почали у 21 столітті. Навіть у статусі Національного заповідника Ольвія має низку нерозв’язаних проблем, низький рівень уваги до себе, як з боку влади, так і з боку туристів. На жаль.
Текст та фото Романа Маленкова
