Топорівці

Перший населений пункт історичної Буковини, якщо їхати від Хотина до Чернівців старою дорогою, – Топорівці. Вперше село згадується в грамоті молдавського господаря Олександра Доброго в 1412 р. при передачі його в спадщину. Проте, місцеві вважають, що село Топорівці існує з ХІІ століття, а свою назву отримало від імені його першого власника – феодала Топора.

Сьогодні Топорівці – не лише перше, а й одне з найцікавіших сіл Буковини завдяки оригінальним пам’яткам сакрального будівництва та збереженим народним традиціям.

Безумовно, ізюминкою Топорівців є стара оборонна Іллінська церква-лицар XVI століття – третій за віком мурований храм Буковини після Лужанського та Рухотинського. Але, спочатку подивимося на більш молоду церкву з однойменною назвою, яка перша зустрічає нас з правого боку від дороги на невисокому пагорбі.

Нова Іллінська церква будувалася протягом 1911 – 1914 років і більше схожа на якійсь казковий романтичний палац або замок.
Користуючись досвідом попередників, я розшукав священика церкви, славнозвісного отця Сергія з метою отримання дозволу (соррі, благословення) на зйомку у храмі. А заодно й сподівався почути від нього щось нове і цікаве не так про церкву (бо і так вже все знав про неї), як про саме село та його традиції. Після недовгих перемовин московських служитель… відмовив мені: «А хто Ви взагалі такий? Церквами цікавитесь? Якщо цікавитесь, знімайте ззовні, цього Вам достатньо буде! Ні, зсередини не можна! Люди різні бувають, і поганих багато приходить. Так що Владика не дає благословення на зйомку в храмі…».
Так що не вдалося мені відзняти ні вітраж із зображенням Івана Сучавського, ні крісло-трон, який було приготовано для візиту австрійського цісаря Франца-Іосіфа…
Ах вже ці московські попи… Ну, дякую, що ви хоч мовою українською на Буковині розмовляєте!
І все ж таки трохи про те, як будувалася церква. В 1911 р. селяни почали будівництво нової церкви, бо стара маленька оборонна Ільїнська церква вже не вміщала усіх прихожан села. Спочатку домоглися дозволу від цісаря, потім у добровільно-примусовому порядку прийняли від іудея-корчмаря земельну ділянку для неї. Цеглу для будівництва храму селяни возили фірами з Чернівців. За свідченнями місцевих мешканців церкву будували «німецькі та чеські архітектори» (не виключено, що учні Йосипа Главки).

2 серпня 1914 року новозбудовану церкву окропили водою, яку попередньо освятили у старому мурованому. Але приємна для сільської громади подія – освячення храму, співпало з трагедією людства – початком Першої світовою війни. Тому перший передзвін церковних дзвонів фактично сповіщав про початок важких випробувань не лише для Буковини, а й для всієї Європи…
У 1916 році в новій Іллінській церкві було вручено орден майбутньому герою громадянської війни В.Чапаєву після присвоєння йому звання фельдфебеля за добру поведінку і тверде знання служби.

Далі по дорозі приблизно в сотні метрів від нової Ільїнської церкви побачимо візитівку Топорівців – старий мурований оборонний храм із дзвіницею. Офіційна дата побудови твердині – 1560 рік. Дата спірна, бо за переказами церкву побудував господар молдавського князівства Мирон Барновський-Могила. Барновський правив Молдовою з 1626 по 1629 роки. Тому, або дійсно, дата побудови церкви невірна, або легенда бреше.
Трохи іншу історію будівництва церкви розповідає директор Топорівського будинку культури Наталія Волощук:
«Під час столітнього панування молдован, з турками велася боротьба. Селяни не могли змиритися з тим, що турки захопили село. Селянський старшина в сутичці з турками впав з коня, його орденанц Мирон Мовіла допоміг піднятися і він дав слово, що на цьому місці збудує церкву. Серед лісів та ярів була піднята ця споруда з вузькими віконцями, щоб ніхто туди не міг зайти і могли захиститися від турків. При закінченні будівництва верхівки троє чоловік постраждало з надходом турків, які забрали драбину. Вони залишилися на верху, а їхня спроба зійти вниз закінчилася трагічно. Після будівництва люди почали вирубувати ліси і будувати собі житлові хати. Таким чином, село почало розбудовуватися.»
Стара Іллінська церква є поєднанням українських (буковинських) і молдавських шкіл храмового будівництва того періоду. Храм тридільний і має три верхи, які заховано під ґонтовим дахом. Відповідно й нагадує зовні дерев’яні тризрубні церкви «хатнього» типу, які виникали на території Буковини як раз у турецько-молдавський період.

Архітектура церкви наскільки проста, й настільки геніальна. Храм дійсно нагадує міні-фортецю: високі товсті стіни, замість вікон – маленькі амбразури (по одній на кожній стіні: на екседрах та апсиді), на горищі по периметру усієї споруди влаштовано парапет з бійницями. Вхід до церкви розташований з півночі – випадок зовсім не канонічний.

Примітною є білокам’яна різьба, що обрамляє амбразури та вхід до храму. А уздовж укосів в перемичках тягнуться паралельні валики, що утворює на перетині на кутах сітку з насиченим узором.

А ще кидається в очі щось схоже на фриз, що тягнеться уздовж західної та, частково, північної стін храму.
В інтер’єрі церкви збереглися фрагменти різьби по дереву та окремі написи давньоруською мовою.

Церкву вдало доповнює квадратна двоярусна дзвіниця. Так само, як і церква, дзвіниця – справжня міні-твердиня. Обидва яруси прорізані напівкруглими арками: нижня виконувала роль вхідної брами на храмове подвір’я, верхня – очевидно, використовувалася як для передзвону, так і для оборони від ворогів. Останню функцію виконувала і огорожа церковного подвір’я.

Є припущення, що після битви за Хотин Ільїнську церкву відвідував Богдан Хмельницький із козацькою старшиною.

З іншого боку траси за маленьким стадіоном є невеличкий пагорб, що в народі носить назву «Капітанський». Тут знаходився маєток якогось заможного пана Федори.

Третій храм села – невеличкий костел-капличка, що знаходиться на виїзді з Топорівців у бік Чернівців. Капличку почали будувати у 1914 році, а закінчили – вже при румунах. Сьогодні тут править службу українська греко-католицька церква.

Мешканці Топорівці скрізь століття донесли до нащадків свої традиції, які властиві лише цьому селу. Так, Топорівці є єдиним населеним пунктом Буковини, де і досі зберігся звичай одягати нареченій на весілля коду – розкішний вінок з пишним букетом з ковильного пір’я, який кріпиться на темені у своєрідній вазі – яскраво прикрашеному конусоподібному обручі, від якого позаду розходяться квітчасті стрічечки.

Фото Давида Гобермана

Крім того, лише в Топорівцях можна зустріти тайстру – сумочку, розшиту бісером або прикрашено вишивками.

Текст та фото Андрія Бондаренка (Джихад Джаббаров)                          andy_babubudu