В Кіровоградській області, за 50 км на південь від Кропивницького (це дорогами – по прямій значно менше), в Компаніївському районі, між селами Нечаївка, Антонівка та Софіївка розташований один із найбільш загадкових антропогенних об’єктів України – Межові камені – продовгуваті гранітні брили, поставлені руба та прикопані одним кінцем.
У світі подібні камені отримали назву менгір. Слово має бретонське походження, адже саме в Бретані (Франція) було знайдено найбільше таких каменів, і означає – стоячий камінь. В англомовній археології поширена назва standing stones – стояче каміння. Найбільш відомі менгіри у Європі – камені Карнаку, які розташовані у Франції, біля міста Карнак у провінції Бретань.
Межові камені – назва «робоча», зовсім не факт, що вони виконували функцію межі – ніхто точно не знає для чого ці камені, хто їх поставив і коли. Археологи та професійні історики майже не займалися цим об’єктом, а місцеві все переводять у розряд міфів та легенд, мовляв була колись межа між пеклом і раєм, а посередині проходила дорога, окреслена двома рядами каменів. Ото таке…
Фотографії абсолютно не передають масштаб та колорит Межових каменів. Після перегляду фото я не сильно і їхати хотів. Але поїхав. І це було щось неймовірне. Квітучий весняний степ, безперервний спів птахів та дзижчання комах, мальовничі ставки річки Савоклій, казкові виходи гранітів та оті фентезійні Межові камені, в яких чітко вгадуєш людську руку, але не розумієш – для чого людина їх зробила? І це найбільша мегалітична споруда України.
До каменів нікому не було діла, доки ними не зацікавився вчитель із Нечаївки Григорій Громко. Він зрозумів що то мегаліти, сфотографував та описав шість пар найбільших каменів. Пізніше дослідженнями менгірів біля Нечаївки зайнялися археологи із Кропивницького – Микола Тупчієнко та Валентин Собчук. Вони визначили протяжність алеї – 779 метрів, та їхню кількість – 15 пар. Неймовірно. Більшість каменів вкопані в землю, але деякі лежать вивернуті.
Протягом 2012-2013 рр. Валентин Собчук провів більш детальні дослідження, визначив і зафіксував координати кожного каменю, їх розміри та геологічне походження. Було доведено, що всі камені добуті із місцевих гранітів. Через усі 15 пар проведено єдину пряму, тому можна говорити про високу точність будівництва. Яким чином їх добували, переміщували і закопували – ніхто не знає.
Недалеко від алеї менгірів виявлено декілька давніх курганних груп та поселень доби бронзи. Вчені припускають, що і менгіри могли встановити у той же період, і вони можуть мати відношення до курганних груп. Найближчі поховання розташовані за 500 метрів від каменів, тому наковці припускають, що алея менгірів може бути продовженням курганної групи. Це міг бути поховальний коридор для церемонії поховання вождів. Схожі коридори, які ведуть до великих гробниць, є у Бретані.
Ще однією версією появи Межових каменів є астрономічна направленість алей. Але от у цьому я зовсім не розбираюся, тому й переказувати не буду.
Камені дуже класні. Просто нонсенс, що ця алея не є популярним туристичним об’єктом – про неї туристи практично не знають.
Текст та фото Романа Маленкова
