Олександрівка – типовий райцентр, який не вирізняється значною кількістю архітектурних пам’яток. Точніше їх тут практично немає взагалі. В переліку зазначені 4 житлові будинки – їх треба шукати спеціально, адже адреси не вказані ніде, контора та магазин цукрового заводу (там і корпуси є досить цікаві, але це завод – туди туристів не пускають), і церква, яку ми ідентифікували як новобудову – чому вона у переліку пам’яток – не зрозуміло. А ще зазначено залізничну станцію Фундуклея – до неї ми в першу чергу і поїхали, і саме біля неї побачили найцікавішу пам’ятку, яка ні в які реєстри не включена.
Водонапірна башта
Залізнична станція настільки перебудована і стандартна, що ми її навіть не фотографували, а от водонапірна башта, яка розташована неподалік, досить цікава – вона не схожа на більшість таких споруд в Україні, адже “двохголова” – складається ніби із двох тонших башт, приліплених одна до одної. Як виявилося – башта німецька, збудована в період окупації, орієнтовно у 1942 році. Будували її радянські військовополонені за типовим для тогочасної Німеччини проектом. Місцеві мешканці розповіли, що німці після війни приїжджали, щоб сфотографувати і роздивитись цю споруду, навіть зовсім недавно був якийсь родич головного інженера…
Висота башти – метрів 12. Одним боком вона виходить на подвір’я СТО, власник якого і розповів нам про цю цікаву споруду. Ну а контора цукрового заводу, як і територія навколо неї, забудована довоєнними будівлями, заслуговують на коротенький огляд, хоч назвати їх повноцінними туристичними об’єктами язик не повертається.
А про історію й сучасність Олександрівки можете прочитати на Вікіпедії.
Текст Романа Маленкова. Фото Алли Комарової та Романа Маленкова
Контора цукрового заводу
