В Розумівку ми потрапили бруківкою (відносно непоганою, лише в кількох місцях роздовбаною) із Кримок. Після страхітливого, одного з найгірших в Україні, шляху до Кримок із Новомиргороду, бруківка до Розумівки здалася нам автобаном. Вона привела до основної нашої цілі – до Хрестовоздвиженської церкви, яка є усипальнею родини Раєвських. Зараз тут навіть історико-меморіальний заповідник створено – заповідник родини Раєвських.
В радянські часи Микола Раєвський – генерал, герой російської армії у війні з Наполеоном, був дуже популярним. Його обожнювали викладачі історії СРСР і російської літератури (згадували під час вивчення Лермонтовського «Бородіна»). Діти Миколи Раєвського дружили із декабристами, ніби й самі приймали участь у підготовці повстання, але після суду були виправдані, а дві дочки були дружинами генералів Орлова і Волконського – організаторів повстання. Відома історія Марії Волконської, яка попрямувала за чоловіком у заслання аж у Забайкалля. А внук Раєвського – Микола Миколаєвич (молодший) став героєм сербо-турецької війни – воював на боці сербів – там і загинув. Ну то взагалі була війна дивна…
Зараз Раєвські відомі лише серед людей трохи старшого віку – молодь про них майже нічого не знає. Але у Розумівці, а можливо й у всьому Олександрівському районі про Раєвських знають. Далі подаю текст із сайту «Заповідник родини Раєвських».
Початкова назва Розумівки — Єразмівка (перейменували її мабуть вже радянські топографи). Єразмівка, разом з поселеннями Івангородом, Бовтишкою, Бірками, хуторами Нерубайка, Лісогорське, в 1805 році складало спадщину Раєвського Миколи Миколайовича і назавжди ввійшло в історію під назвою помістя Раєвських „Бовтишка”.
Раніше ці села належали князю Григорію Потьомкіну, який викупив їх у польського князя Любомирського за 6 мільйонів рублів. В 1794 році після смерті Потьомкіна правонаступницею „Бовтишки” стала його старша племінниця Катерина Самойлова, яка в першому шлюбі була одружена з полковником Азовського піхотного полку Миколою Семеновичем Раєвським і мала від цього шлюбу двох синів: Олександра, 1769 року народження, який загинув в 1790 році під час штурму Ізмаїла, і Миколу, 1771 року народження, майбутнього героя війни 1812 року і батька відомої родини.
Помер Раєвський 16 вересня 1829 року в своєму маєтку „Бовтишка”. Згідно заповіту його тіло поховали в землі села Єразмівки, за чотири кілометри від центральної садиби в селі Бовтишці.
Третього травня 1833 року на місці поховання, на одному з найкрасивіших місць, які нагадували Миколі Миколайовичу місця колишніх битв, була закладена церква в ім’я Воздвиження Хреста Господнього.
Спочатку церква становила собою усипальницю — пантеон у вигляді прямокутного однонавного храму з розмірами основного об’єму в плані 11х18 метрів, з невеликим і неосвітленим куполом в центрі, з порталом із 12 колон, поставлених у два ряди зі сторони головного входу. Колони — доричного ордеру довершених пропорцій і бездоганного малюнка. Кожна складена із семи збірних блоків, відлитих із чавуну.
Будівництво усипальниці-пантеона продовжувалось дуже довго і повністю було завершено в 1855 році. Тривале будівництво пояснюється значною вартістю споруди. Воно велось за ініціативою старшої доньки М. М. Раєвського Катерини Миколаївни на кошти її чоловіка М.Ф. Орлова, і частково бойових друзів М. М. Раєвського.
Хрестовоздвиженська церква на фото 50-х років минулого століття
В 1883 році внук і третій власник Бовтиського маєтку генерал-майор Михайло Миколайович Раєвський звертається в Київську Консисторію з проханням про реконструкцію Хрестовоздвиженської церкви „ у зв’язку з малим вміщенням прихожан і бажанням збільшити фамільний склеп”. За планом передбачалось розширити церкву з північної, південної і західної сторін, з спорудженням розширеного світлового куполу, прибудовою різниці і пономарні, вбудовою нових вікон і надбудовою дзвіниці. Що і було зроблено в 1886 році „з бездоганною якістю” (із рапорту священника Харлампія Фіньковського на ім’я Митрополита Київського і Галицького про завершення робіт по реконструкції церкви).
В цокольному приміщенні церкви влаштовано склеп з чотирма похованнями. Центральним є поховання генерала від кавалерії М.М. Раєвського — старшого (1771 —1829), яке накрите чавунною плитою з написом: „Він був в Смоленську щит — в Парижі меч Росії”, автор епітафії декабрист М.Ф. Орлов. Поряд могила внука генерала, прототипа графа Вронського в романі Л. М. Толстого „Анна Кареніна” — полковника М. М. Раєвського (1839-1876), який загинув у Сербії 20 серпня 1876 року. Після смерті полковник Раєвський став національним героєм сербського народу і був похований в монастирі Святого Романа в Сербії, а через деякий час його прах був перевезений на Україну в родовий склеп. У 1903 році, на місці його загибелі, в поселенні Горни Андровац, за заповітом, і на кошти матері Ганни Михайлівни Раєвської, уродженої княгині Бороздіної, було збудовано храм Святої Трійці, який до цього часу серби називають церквою Вронського-Раєвського. Далі в склепі покоїться молодша дочка генерала, фрейліна Софія Миколаївна Раєвська (1806-1881). Одне захоронення невідоме, і це на сьогодні найбільша таємниця усипальниці Раєвських.
Єдиним архітектурним ансамблем, який об’єднує захоронення сім’ї Раєвських, є мармурові пам’ятники витонченої роботи італійських майстрів у сквері біля усипальні. Їх чотири: це генерал-майор Михайло Миколайович Раєвський (1841-1893), випускник Московського університету, перший кандидат з чистої математики, учасник російсько-турецької війни, поет і автор книги „Плодова школа і плодовий сад”, президент Імператорського російського товариства садівників, і троє його дітей — старший син, Микола Михайлович Раєвський (1873-1900), і малолітні: син Григорій (1878-1883) і дочка Олена (1888-1889).
В такому вигляді церква проіснувала до 1965 року, коли радянські варвари зруйнували центральний світловий купол, дзвіницю, всі зелені насадження навколо церкви і огорожу з гранітними опорними стовпами. Періодично це було то зерносховище, то склад отрутохімікатів. Забіливши фрески намагалися пристосувати церкву і під музей. (Текст із сайту «Заповідник родини Раєвських»).
Нині храм перебуває в чудовому стані і навіть відносно часто відвідується туристами. Його дванадцять доричних чавунних колон – це щось унікальне для української архітектури. Храм якісно від реставрували – відбудували головний купол, відкрили для огляду підземну усипальню. Настоятель храму одночасно є директором заповідника. Він досить обізнаний в історії храму та роду Раєвських і багато чого може розповісти, що із задоволенням і робить.
Церква стоїть на пагорбі, з якого відкривається чудовий краєвид глибокої долини річки Тясмин. Вузький вигнутий серпом ставок, городи, які стрімко спускаються донизу, сільські хати на схилах – ідеальний український пейзаж.
Нині у Розумівці мешкає менше семисот осіб, а от за переписом 1897 року селян тут було 1832. З того часу кількість населення зменшилась майже утричі, але Розумівка не виглядає регресивним поселенням.
Поряд із селом розташована знаменита Бовтиська западина (сусіднє село називається Бовтишка). Науковці не можуть довести теорію її утворення, навіть не мають спільної гіпотези. Одні кажуть що то метеоритний кратер, інші – що вулканічний, ще інші – що то результат тектонічних рухів. Нинішній діаметр западини 31 км. Але не подумайте що це щось ефектне – в ландшафті западина мало чим відрізняється від багатьох інших місцевостей Кіровоградщини, принаймні для нефахівця.
Фото та частина тексту Романа Маленкова
