Головна > Блог > Тут колись були мамонти

Тут колись були мамонти

На тижні все не було часу написати про Мезинський національний природний парк, але нарешті віднайшов таку можливість і публікую фотографії. Іще треба не полінуватися і надіслати деякі знімки в повному розмірі іншим учасникам поїздки, але то окрема справа. Отже, Мезинський НПП, як і Деснянсько-старогутський знаходиться на Десні, тільки трішки нижче по течії і, в принципі, не далеко, якщо по прямій. Я думаю, що від Очкіно до Радичева можна сплавитися на байдарці чи на човні. От тільки Радичів знаходиться зі сторони Чернігівської області і до нього добиратися куди простіше і швидше — та-й дорога дещо краща, тому, можливо, дещо привабливіший для туристів, ніж Очкіно. З іншого боку, в Деснянсько-старогутському парку є база відпочинку і можливість прийняти більше народу. Отже, про все по порядку. Спочатку, коротко про сьогоднішній допис.

1. Пором через Десну названий на честь царя Володимира маленького і приводиться в рух мускульною силою та течією річки.

 

2. Хлопці пливуть по Десні в довгій байдарці-лімузині, а я заздрю їм з берега через телевик.

Байдарка-лімузин

3. Ми заруфали церкву — хоча, після останніх подій в Москві, називати це руфом якось не виходить.

Дах церкви

Далі ще 30 фотографій.

4. Отже, наразі у нас Мезинський національний парк. Напевне, кожна установа природно-заповідного фонду України починається із візит-центру — це у них така мода. У кожному візит-центрі має бути виставка із чучел тварин, що живуть навколо. Хоча, ці чучела ще непогано зроблені — не нагадують упорту рись в музеї Карпатського біосферного заповідника.

Візит-центр

5. У візит-центрі, звісно, має бути музей місцевого значення — в цьому ми бачимо велику діораму Мезинської стоянки первісних людей.

Діорама Мезинської стоянки

6. Хоча, музей різноплановий — тут є предмети побуту минулих століть і, навіть, радянських часів.

Червоний прапор

7. Власне, Мезинський НПП не знаходиться в одному тільки Радичеві — там лише одне його відділення. Щойно відвіданий музей знаходиться у Свердловці, ще ми забігали у відділення у Рихлях. Але значну частину нашої дороги ми проїхали понад Десною, споглядаючи її краєвиди. Може, на днях, зліплю панораму, а поки один фрагмент із неї.

Вид на Десну

8. Через річку ходять декілька поромів — один ми випробували. Місцеві мешканці возять на ньому худобу, можна, навіть, перевезти якийсь транспорт. Від берега до берега протягнуто троса, по якому їздить конструкція із двох понтонів та дерев’яного настилу і поручнів.

пором на Десні

9. Поромник повертає конструкцію так, щоб течія, огинаючи борти, штовхала пором в потрібну сторону — і з цим справляється одна людина, головне не прогавити момент і розвернутися вчасно при підході до берега.

На поромі

10. На одному із берегів стоїть механізм натягування тросу — колись його регулярно опускали на дно, щоб дати можливість пройти суднам, але зараз навігації тут немає — тільки місцеві дрібні човни та байдарки.

Механізм

11. Як я писав два тижні тому, що Роман Маленков захоплює в своїх поїздках максимум архітектурних пам’яток, при чому, часто йде ухил на церкви — їх можна побачити багато. І, як два тижні до цього, ми дивилися на Покровську церкву, тільки не в Антонівці, а в Жуклі. В неї є своя особливість — з бокового віконця стирчить вихлопна труба. Насправді, там велика буржуйка всередині для опалення.

Покровська церква

12. Всередину ми теж зайшли — тут не так кольорово, як в Антонівці, зала з колонами.

Всередині церкви

13. Не погано було-б видертися на дзвіницю. Люблю, коли впускають кудись полазити.

Дзвіниця

14. Священник приїхав на віслюку скромному транспорті — як і його колега із Антонівки, що цікаво.

Мопед не мій

15. Повернемося до національного парку — в нього є іще один музей на місці археологічних розкопок. Стара дерев’яна хата заставлена старими меблями з експонатами.

Музей Мезинської стоянки

16. Великі кістки та бивні, предмети первісних людей, схеми, малюнки. Оскільки в музею немає нормальної охорони, то доводиться розповідати відвідувачам, що їх колись крупно обікрали і ті експонати, що стоять зараз, то лише муляжі.

Кістки в музеї

17. Які великі гарні белемніти — я на березі бачив лише маленькі й обламані. Хоча, в цих місцях їх можна знайти дуже багато, там де на поверхню виходять крейдяні породи.

Белемніти

18. Іще у відділеннях парку є гостьові кімнати для учених чи студентів, які приїздять сюди для досліджень чи практики. Власне, там можна і заночувати нам — всі зручності на місці, от тільки тумбочки без ручного гальма — тягнеш за шухляду, а вона їде вся.

Гостьова кімната

19. Окрім гостьових кімнат є чимало місць для відпочинку — альтанок, лавок та столиків на березі річки. Можна ставати з наметами, смажити шашлики і пиячити. З приводу останнього — в наявності була чудова вишнева наливка, проте бракувало головних любителів цієї справи із Добре поїхали, а Роман за кермом.

Місце для відпочинку

20. Іще одна церква — Успенська, в селі Вишеньки. Її будував Петро Олександрович Рум’янцев Задунайський — друга схожа є десь під Москвою, де у нього також були володіння. Будувалося все це до приїзду цариці Катерини №2 в ці місця.

Успенська церква

21. Сюди всередину нас також впустили — працівники НПП попередили священника, він нас зустрів і розказав про храм.

Успенська церква

22. В той час існували типові проекти, за якими будувалися храми — відступи від них не віталися і вищі сановники могли відмовитися святити новозбудовану церкву, як це було в Пархомівці. Але для дуже багатих людей, як от наш граф, могли зробити виняток і дозволити індивідуальний проект.

Успенська церква всередині

23. Здоровецькі хори — місця вистачить для гри в баскетбол.

Хори

24. І за дверцятами збоку вузкі сходи на гору — ми туди полізли.

Успенська церква всередині

25. Зверху знаходяться вузькі дверцята, дзвіниця і, навпроти, куранти, які, щоправда, не працюють.

Дах Успенської церкви

26. Навколо простягається панорамний вигляд на село — проте воно в долині, тому особливих красот не видно. До речі, коли ми вилізли із машини, поруч проїхала дев’ятка і дядько із вікна гукнув “Слава Україні” щоб переконатися, що ми туристи не Путіна.

Дах Успенської церкви

27. Іще одна архітектурна пам’ятка в сусідньому селі Черешеньки — палац того самого графа Рум’янцева Задунайського. Його теж поспішно будували до приїзду цариці, але вона в ньому навіть не заночувала. Більше того — з моменту проїзду монаршої задниці, сюди ніколи не з’являвся навіть сам граф.

Графський палац

28. Зараз тут знаходиться дитячий табір відпочинку, частину палацу використовують як столову і, під час заїзду дітей, доступу всередину, на жаль, не було.

Графський палац

29. Могутній дуб в лісі є природною пам’яткою, ми до нього ходили.

Дуб

30. Іще один могутній дуб з великим обгорілим дуплом — здається, від блискавки. Всередині — ікона, неподалік — монастир.

Дуб

31. Не забуваємо про церкви. Дерев’яний Миколаївський храм в селі Атюша і батюшка із славного міста Івано-Франківська натрусив нам великих яблук — дивно, Спас іще не наступив на той момент.

Миколаївський храм

32. Не всі пам’ятки, на жаль, збереглися. Ось цю церкву, що була за СРСР складом, ніхто не відбудовує, бо в селі населення всього нічого.

Руїни храму

33. Іще одна напівзруйнована будівля на окраїні Коропа — тільки зверху стоять палети з цеглою, може щось робитимуть. Я їх не бачив і поліз всередину, але, взагалі, стрьомненько туди сунутися.

Руїни

Отже, на сьогодні все, якось спробую поклеїти і викласти панорами Деснянських круч. Не перемикайтеся.