Місто з гарною назвою Білопілля на Сумщині знаходиться майже на кордоні з Росією, на річках з не менш чудовими назвами Вир та Крига. А якщо додати ще й сусіднє місто Ворожба, що примикає до нього, то складеться враження, що маємо справу з мапою з якогось фентезі часів Київської Русі.
Так воно майже і є, Білопілля – старовинне місто, до речі, до того, як стати Білопіллям, поселення встигло побувати і Виром, і Кригою. Укріплене місто Вир виникло ще за часів Київської Русі для боротьби з кочівниками. І вперше Вир згадується у “Повчанні” Володимира Мономаха у 1096 році. Тоді ж, на території, де сьогодні знаходиться Старий парк, виникає староруська фортеця. Городище, що залишилось, є археологічною пам’яткою Сумщини.
У 1239 році місто спалила монголо-татарська орда. У вогні загинув і дитинець, у північно-західній частині якого був князівський двір Ізяслава Давидовича. За легендами та переказами, древнє місто мало систему фортифікаційних споруд з великою кількістю підземних ходів, які вели аж до Путивля. Про це можуть свідчити кількаметрові провалля в землі, що час від часу про себе нагадують.
Певний час землі були приписані до Путивльського князівства та стояли пусткою, а стародавній Вир занепав і став невеличким поселенням Крига. Це вже відноситься до другого періоду існування поселення, коли на Вирському городищі були встановлені пости військової сторожі Московського царства, та виникає козацьке містечко Крига з фортецею для захисту від татарських набігів.
Проходить зовсім небагато часу, навколо з’являються козацькі хутори, прибувають переселенці з Поділля, якими поселенню, що розростається, дають назву Білопілля. Роком заснування оновленого міста вважається 1672 рік, і вже у літопису 1687 року воно згадується під сучасною назвою. Білопілля було сотенним містечком, в якому перебувало до 1200 козаків. У 18 ст. білопільські козаки брали участь у багатьох військових походах – в Персію, Крим, Польщу, Молдавію, а також у війнах із Швецією та Туреччиною. Після скасування в 1765 році полкового устрою місто стало центром комісарства, потім повітовим центром (1780-1797), а пізніше заштатним містом Харківської губернії (з 1835).
Нині у місті залишилось не так багато пам’яток, але вони варті уваги.
Найстарішою будівлею міста є купецький будинок, якому вже 200 років, та в приміщенні якого нині знаходиться санстанція. Цікавим він може бути лише як історичний об’єкт, привабливого в ньому вже нічого нема і він нагадує більше звичайну сіру цивільну “коробку”.
Треба сказати, що колись у Білопіллі було 8 церков, але всі вони, крім двох, були знищені, і майже всі з цих шести – у 30-х роках 20 ст. радянською владою.
Із старих залишилось лише дві. Одна з них – Петропавлівська церква. Її заснування сягає ще тих часів, коли існувало поселення Крига, тобто ще до часу, коли виникає власне Білопілля. Козацький храм був збудований тут ще у 1670-1672 роках. В перепису 1732 року церква зазначається як Святотроїцька. А перший храм в честь апостолів Петра та Павла спорудив козацький отаман Іван Зарецький (місце, де він знаходився початково, невідомо). Нинішня Петропавлівська церква, що початково була дерев’яною, була споруджена у 1798 році, в 1839 її перебудували, а вже у 1886-1889 році за проектом харківського архітектора В.Н Немкіна звели Петропавлівську церкву із цегли. Вона і дійшла до нашого часу. Там, де стояла дерев’яна попередниця, зараз невеличка каплиця.
У середині 30-х років 20 ст. церква була закрита, дзвони скинуті на землю та розбиті. Хоча можна сказати, що храму, на відміну від інших, ще пощастило. Якщо інші були просто підірвані, то в Петропавлівській спочатку розмістили колгоспний склад, а згодом склади “Маслотресту”. Коли у 1941 році радянські війська залишили місто, а німецькі ще не ввійшли, прихожани та ченці зайнялись відродженням храму, за дзвони слугували пусті кисневі балони, один з них ще й досі висить, нагадуючи про ті часи. Церква діюча і донині.
Друга – мурована Архангело-Михайлівська церква, збудована в 1907-1912 роках за проектом архітектора В.Покровського. Є пам’яткою архітектури. Дерев’яний храм – попередник, побудований у 1779 році, після будівництва нового, був розібраний у 1914 р.
А ось перелік знищених церков.
- Мурований собор Різдва Богородиці (1817-1827) із дзвіницею, що був головною міською домінантою та зведений на центральній площі. Собор підірвали вибухівкою у 1939 році. Дзвіницю зруйнували у кінці 40-х років 20 ст.
- Мурована вишукана Покровська церква із дзвіницею (1827) була збудована на одноіменній вулиці взамін дерев’яної. Церкву підірвали вибухівкою у 1939 одночасно з Богородицьким собором.
- Мурований Спасо-Преображенський храм на посаді м.Білопілля (1868). Зруйнований у 30-і роки 20 ст.
- Іллінська церква на посаді, початково у 1767 році збудована дерев’яною білопільським сотником Куколь-Яснопольським, перебудована у мурований храм у 1867 році, зруйнована у 30-і роки 20 ст. Зараз на її місці спортивний майданчик.
- Троїцька церква на околиці Білопілля, в колишній козацькій слободі Поруб, зруйнована у 1984 році.
- Олександро-Невський храм, споруджений у 1873 році для мешканців робітничого селища Новоселівка. Після революції його перетворили у залізничний клуб, а у 1966 році він згорів.
Руйнації зазнавали не лише церкви. Не піддається логіці наступний факт. У 1953 році у парку спорудили арку, але не минуло й 20 років, як у 1972 році з якихось причин її знесли і відбудували знову лише у 2016-му.
Успенська церква, хоч і вважається визитівкою міста, тому що знаходиться при дорозі у бік Путивля, абсолютно нова, 2000 року.
Китайська альтанка в парку, хоч за старими кресленнями і є точною копією альтанки, яка до 1917 року стояла в родинному маєтку Куколів-Яснопольських-Прянішникових в Куянівці, та стоїть на місці їх родинної Стефанівської церкви (1685-1822), звичайно, прикрашає місто, але вже не є оригіналом.
З Білопіллям пов’язано життя відомих осіб. Уродженцями Білопілля були Максим Олексійович Антонович – філософ та критик, просвітитель та природознавець, Олександр Олесь – поет (один із старіших цивільних будинків у Білопіллі, це будинок, де народився та провів дитинство О.Олесь, збудований на початку 19 ст. чумаками Кандибами. Раніше будинок був дерев’яним, з тих часів до сьогодні в ньому збереглась клуня. Сам будинок є історичною пам’яткою державного значення). В Білопіллі народився педагог та письменник Антон Семенович Макаренко, один із засновників системи дитячо-підліткового виховання. Згідно версії ЮНЕСКО, Макаренко належить до четвірки педагогів, які визначили спосіб педагогічного мислення в 20 столітті. Деякий час у Білопіллі разом з батьками проживав Казимир Малевич – всесвітньовідомий художник-авангардист, автор знаменитого “Чорного квадрату”.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
