Майбуть не буде перебільшенням сказати, що в Білопільському районі село Куянівка є обов’язковим для відвідування туристами.
В селі зберігся цілий палацо-парковий комплекс та ще й велична церква (до речі, пам’ятки архітектури національного значення), і вони тісно пов’язані з однією родиною, що володіла землями і цьому селі, і в навколишніх, мала цегляні та цукрові заводи, економії тощо. Можливо, декому слово “зберігся”, в даному випадку буде здаватись і недоречним. Але нікуди не дінешся, нам би теж хотілось, щоб всі пам’ятки виглядали максимально пристойно. Від цього значимість та цінність куянівських пам’яток не зменшується. Від колишнього ансамблю залишились садибний будинок (практично в напівруїні), церква і частина парку. Ну ще й труба від цукрового заводу.
Перша згадка про Куянівку датується 1702 роком. На відміну від багатьох вільних козацьких поселень на цих землях, село було поміщицьким і належало сотнику Білопільської сотні Сумського слобідського полку Степану Куколю, уродженцю молдавських Ясс. Облаштовував село вже син Степана Федір Куколь, до речі, теж білопільський сотник. В 1750 році в слобідці будується дерев’яний храм Івана Воїна.
В середині 18 ст. Куколі породичались з польськими магнатами Яснопольськими, з тих пір у їх нащадків подвійне прізвище. А коли через 15 років Катериною ІІ було скасовано козацький устрій, Куколі-Яснопольські, як колишня козацька старшина, стають дворянами. Статки поміщиків все більше росли, як і кількісь кріпаків (в 1773 році з 835 мешканців села (чоловіків), 831 були поміщицькими кріпаками).
Вже правнук Степана Куколя, Ф.П.Куколь-Яснопольський в 1812 році будує новий мурований храм Івана Воїна. Існує легенда, що церкву будували полонені французи. Храм є одним із кращих зразків класицизму і вражає естетичним завершенням. Спочатку церква та дзвіниця стояли порізнь, а в 1860 році провели реконструкцію: колонний портик церкви розібрали та з’єднали її із дзвіницею, арку головного входу розширили. На сьогодні храм потребує ремонту (стіни мають тріщини та сипляться, дах теж протікає), хоч в порівнянні з поміщицькою садибою він все ж виглядає набагато краще.
Садиба будувалась Куколь-Яснопольськими в 40-і роки 18 ст., теж в стилі класицизму. Краще про неї, як Єлизавета Новікова (Капніст) у своїх спогадах, ми не скажемо, тому далі цитата:
“Кращого будинку в Куянівці я не бачила. Він був великий, місткий, з безліччю великих високих кімнат з паркетними підлогами, писаними стелями, зимовим садом, відділеним скляною стіною від їдальні , розкішними меблями, посудом, сріблом, картинами і статуями. Навколо будинку був розбитий чудовий парк, в якому знаходився склеп Кукіль-Яснопольського і двох його синів”.
В 1842 році Іван Андрійович Куколь-Яснопольський будує в селі цукровий завод, де в основному працювали кріпаки. Завод був порівняно невеликим, і напевно задовольняв потреби поміщика. Все кардинально починає змінюватись після смерті Івана Андрійовича в 1869 році. Вдова Елеонора Яківна Куколь-Яснопольська за своїм віком керувати і маєтком, і підприємством вже не могла, тому здає їх разом із землею в оренду німцю Бартельсу. Правда, ненадовго. Елеонора Яківна віддає свою дочку Єлизавету за поміщика Олександра Петровича Прянішнікова, якому і маєток і завод відходять як посаг. А далі відбуваються цікаві речі. Підприємство, яке було застраховане на 250 тис.рублів, в 1887 році повністю знищила пожежа. Хоч це і не було доведено, але кажуть, що Прянішніков, за фахом інженер, розуміючи, що обладнання вже зовсім застаріло, потужностей не вистачає, сам організував пожежу. Відразу ж після отримання страховки будуються нові приміщення, встановлюється найсучасніше на той час обладнання і новий завод починає працювати з 1901 року. Маєтком та заводом Прянішнікови володіли аж до 1918 року.
В 1922 році в колишній поміщицькій садибі розмістили школу, і там вона знаходилась аж до 1974 року, коли збудували нову. А в садибі в свою чергу розмістився клуб, будівля перебувала на балансі цукрового заводу. Сам завод, що був одним з провідних на Сумщині, в 2001 році було ліквідовано. Абсолютно нове обладнання демонтували та продали на металобрухт. Від будівель залишились купи цегли, і поки що лише труба одиноко височіє. Садиба, що була на балансі заводу, теж в процесі прискореної руйнації (національна пам’ятка!!!).
В парку, що був закладений ще Куколь-Яснопольськими, колись була альтанка та сімейний склеп, де саме, вже вам не скажуть, він зруйнований. Надмогильна плита Івана Куколь-Яснопольського, його дружини та синів лежить в парку неподалік від садиби, але, якщо можна так мовити, це не її “рідне” місце. Всього, за переказами, таких плит було п’ять.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
