Село Мезенівка, як і абсолютна більшість інших на Краснопільщині, засноване у середині 17 століття казаками-переселенцями.
До середини 18 століття Мезенівка перебувала в складі Вольновського повіту Бєлгородської губернії, в 1779 році увійшла до Богодухівського комісарства. Належало село в той час бригадиру Хитрово та вдові Мезенцевій.
У 1861 році Мезенівкою володіла вже Софія Аполлонівна Єлинська.
Перша церква Святої Трійці згадується у Мезенівці 1750 року, а вже 1800 року будується новий мурований храм завдяки коштам та ініціативі поміщика колезького ассесора Аполінарія Львовича Ш(Т)агарова.
Також одним із тих, хто жервував великі кошти на храм, був предводитель ахтирського дворянства дійсний статський радник Михайло Павлович фон Раден, що походив із балтійських німців, за що йому було дозволено при храмі мати родинний склеп. В цьому склепі в 1887 році була похована перша дружина, а потім вже після 1901 року і сам Михайло Павлович з другою дружиною.
В 1930-х роках церкву пристосували під зерносховище, а в 1983, чи то в 1985 році її зруйнували.
При храмі з 1896 року діяла церковно-прихідська школа, школа ця діяла аж до 1983 року, та була знищена разом з храмом. В 1903 році була збудована земська школа, яка досьогодні виконує свою функцію.
Головною принадою для туриста у Мезенівці є руїни цукрового заводу, що нині нагадують залишки якогось палацу.
Мезенівський цукровий завод був побудований поміщиками Шабельськими (досить заможні, до речі, поміщики, що мали землі в декількох повітах Харківської губернії) в 1848 р, і це була одна й найперших цукроварень в Ахтирському повіті. Тоді ще не було цукрового буму, це сталось дещо пізніше, тому завод являв собою дерев’яне приміщення, де роботи велися вручну кріпаками.
У 1868 р. Мезенівський цукровий завод був куплений Терещенками за безцінь за відсутності дармової робочої сили, завод модернізували, деякі процеси були механізовані, але завод все ще не дав необхідних прибутків.
У 80-х роках 19 століття для утримання і розширення дій підприємства було засновано «Товарищество Мезеновскаго свеклосахарнаго завода».
Сам завод вже належав дійсному статському раднику Миколі Миколайовичу Скворцову, в правління входили три брати Бродських – Лев, Арон та Олександр. Останній був директором-розпорядником.
Оскільки обладнання й приміщення були застарілими Олександр Бродський застрахував його на значну суму, як побачимо далі, це мало велике значення в долі заводу.
У 1905-1906 році на заводі періодично відбувались страйки та заворушення робітників, мезенівьска економія була ними розорена і розграбована.
Є документи, які свідчать, що 1907 року два брати, Василь і Марко Ганжали, підпалили завод, який згорів до тла. Ось і згодилась страховка. За одержані кошти від страхової компанії в 1909 р. був побудований новий завод. При цьому було встановлене новітнє на той час обладнання. Після цього змінили склад правління, на 1911 до його складу входили дійсний статський радник Микола Миколайович Скворцов, бельгійський підданий, цивільний інженер Альберт Жилень і французький громадянин Генріх Містраль. В кінці вересня 1918 року мезенівський завод, яким на той момент володіли вже князі Путятіни, був проданий, а з приходом більшовиків, у жовтні 1919 року – націоналізований.
За радянські часи, у 1936 р. на цукровому заводі проводилась чергова модернізація. З початком війни основне обладнання заводу евакуювали в Казахстан. Після війни зовод збільшив свої показники по виробництву цукру майже вдвічі, цукор йшов навіть на експорт. Вже на межі 20-21 столітть завод, як і всі інші цукрові заводи Сумщини, був визнаний банкрутом та ліквідований.
А його руїни ще досі приваблюють та запрошують глянути на колишню велич.
Частина інформації про Мезенівський чюцукровий завод взята із статті харківського дослідника старовини Антона Бондарева.
Текст та фото Максима Назаренка, Олега Години та Ігоря Дорожка.
