Тулиголове

Село Тулиголове Кролевецького району засноване в 16 ст., на кінець якого відносяться перші писемні згадки, а на мапах Боплана початку 17 ст. воно значиться.

Проте ще 9-10 ст., в часи Сіверського князівства, тут вже мешкали люди, про що свідчить городище на південно-східній околиці села.

З 1782 року Тулиголове — волостний центр Глухівського повіту, з 1796 року Малоросійської, а з 1802 – Чернігівської губернії. У селі проживали вільні козаки і державні селяни. На початку XX століття у селі працював паровий млин дворянина Литвинчука, який навіть за радянських часів діяв до 1968 року, та два млини Йосипа і Федора Головні.

У XIX столітті в селі було дві церкви – дерев’яна Преображенська та цегляна Успіння Пресвятої Богородиці. Преображенську розібрали більшовики, на її місці зараз сільска рада. А на Успенській, що збереглась та є пам’яткою архітектури місцевого значення, зупинимось детальніше.

Первісно церква була дерев’яною, 1656 року, пишуть, що збудована товаришем Івана Мазепи, полковником Алфьоровим Михайлом Матвійовичем (1675—?), (про нього трохи далі). Через два століття на її місці звели кам’яний храм з однією банею. Ініціаторами та меценатами будівництва виступила подружжя поміщиків Алфьорових, з нащадків полковника.

Спорудження створювалося в русько-візантійському стилі, за проектом відомого петербурзького архітектора Костянтина Андрійовича Тона, якому належать лаври винаходу саме цього стилю. Чи так це дійсно, не дізнавались, але Тон був ректором Імператоської академії мистецв, спроектував безліч храмів (і не лише) у Москві, Петербурзі, губернських містах, в тому числі Храм Христа Спасителя. Він же є автором Великого Кремлівського палацу в Москві. Чи був у нього час на таку глибинку?

З часом, у 1881 році церковний староста Улазовський прилаштував з південного боку храму кам’яний боковий вівтар (ймовірно, за проектом глухівського архітектора А Гросса). За радянських часів храм закрили, зруйнували баню та дзвіницю, та довгий час використовували для господарських потреб. У 90-х рр. храм повернули церковній громаді.

Як обіцяли, кілька слів про полковника Михайла Алфьорова.

Народився він у 1675 р. в сім’ї священика. Був командиром Дубовицького полку. Після відмови, за наказом Петра І, виступити військом проти Івана Мазепи, з яким його зв’язувавала давня дружба, Алфьорова ув’язнили та 1708 року відправили у заслання північніше Вологди. Але й там він заснував поселення, яке й досі існує, російською – «деревня Алферовская».  Є відомості, що Михайло Алфьоров все ж таки повернувся в рідні місця, в Тулиголове, де помер і похований, проте де саме, невідомо, могила не збереглася. А в селі, кажуть, ще й досі проживають нащадки Алфьорових.

Текст та фото Ігоря Дорожка та Максима Назаренка.