Терни – містечко в Недригайлівському районі, на річці Терн.
Заснували, тоді ще слободу, в 1643 році, коли поміщик з Путивля Сулешкін переселив сюди п’ять родин селян. А за даними 1678 р. в слободі вже налічувалося близько 700 дворів. Селешкіна вже тут не було, йому виділили нові землі після того, як до царя почали надходити скарги від тернівчан про гноблення паном та постійні грабунки.
У 1727 р. Катерина I подарувала Терни чоловікові своєї двоюрідної сестри Симону Леонтійовичу Гендрікову, якому згодом, у 1742 р. вже імператриця Єлизавета Петрівна ще й додала титул графа.
З цього часу Терни стали спадковим володінням Гендрікових. В ті часи маєток мав аж 13 млинів.
Десь року 1749, готоючись до приїзду своєї тітки, імператриці Єлизавети, дочка Симона Гендрікова, Марфа Сафонова, закладає в маєтку чудовий ландшафтний парк, від якого вже мало щось залишилось.
У 1777 р. маєток було розділено на дві рівні частини між онучками Симона Гендрікова, що вийшли заміж, Марфою – за дворянина Дмитрієва-Мамонова, та Єлизаветою – за князя Щербатова.
До кінця XVIII в. Щербатови зосередили у своїх руках близько 8 тис. десятин землі.
У 1797-1834 рр. містечко Терни входило в Лебединський повіт Слобідсько -Української губернії, а з 1835 р. стало волосним центром того ж повіту Харківської губернії.
Гілка Дмитрієвих-Мамонових з часом якось відпала, про неї мало чути, а ось Щербатови, навпаки, примножувались та нарощували свої статки та маєтності.
Князь Сергій Олександрович Щербатов (1894-1872) отримав у спадок від батька, камергера Двору, маєток у Тернах з 2000 душ кріпаків, довгий час був військовим, дослужився до полковника, а коли після 25 років служби осів у Тернах, то ще й кілька років був предводителем Лебединського повітового дворянства.
У 1839 році С.О.Щербатов побудував поблизу маєтку цукровий завод.
Проте жив він в Тернах не дуже довго, вже 1852 року перебрався до Москви, а маєток залишив сину Борису.
Саме за князя Бориса Сергійовича Щербатова (1839-1921) та його дружини княгині Ганни Миколаївни (уродженої Бутурліної) (1846-1906), останніх власників маєтку, в Тернах, у 60-х роках 19 ст. будується розкішний величний палац. За спогадами, в ньому було більше 100 кімнат, що прикрашали картини, колекції зброї, скульптури, меблі, була велика бібліотека. В парку була оранжерея.
Також до комплексу споруд входили великий винний льох з танцювальною терасою (чи не оригінальне поєднання?)
На жаль, від палацу нічого не залишилось після того, як в 1919 році його спалили. Винний льох вцілів, але зараз його зовсім не пізнати.
Винні льохи.
У 1881 р. Щербатов володіє дев’ятьма економіями, які об’єднували 9386 десятин землі і 1687 десятин лісу, на них працювали селяни і з навколишніх сіл. В 1876 р. в маєтку споруджено цегельний завод, де вироблялось в рік близько 300 тис. штук цегли. В ці роки (1873-1876) Борис Щербатов – предводитель Харківського губернського дворянства.
1905 року три економії Щербатова були зруйновані при заворушеннях селян.
В 1864 р. у селищі відкрили перше початкове народне училище, для якого в 1904 р. побудували нове приміщення. З 1913 р. почало працювати друге початкове народне училище, будівля якого збереглася.
Також до нашого часу дійшов так званий “червоний щербатівський будинок”. Зараз це будинок культури, за часів Щербатова в ньому приймали приїзджих гостей.
Трохи слів про тернівську церкву, якої на жаль, вже не існує.
Князь Щербатов та його маєток на архівних фото.
Першу церкву, Покровську, збудували ще в середині 17 ст. переселенці. Вона була спалена шведськими вояками разом із захисниками в 1708 році, Петро І, який буде тут після перемоги над шведами, фундує нову церкву. В кінці 70-80х рр. 18 ст. (за іншими даними в 1818) прапорщик Микола Сергійович Дмитрієв-Мамонов, оскільки стара церква занепала, будує мурований п’ятипрестольний Покровський храм на новому місці. А на місці старої князь О.О.Щербатов зводить нову, Миколаївську. Так, в Тернах стає відразу два храми.
Миколаївську більшовики спалили у 1918 році, за спогадами очевидців полум’я підіймалось на метрів сорок, Покровську знищили пізніше – у 30х роках.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
