Є в Охтирському районі село Лутище. Невеличке таке, на 300-350 мешканців. І хоч старовинної церкви в ньому давно вже немає, але зберіглась в селі чудова пам’ятка середини 19 ст., про яку й мало хто знає – садиба Захарія Виноградова.
Село Лутище заснувалось до 1675 року, за полковника Зінов’єва, козаками-переселенцями.
Є припущення, що назву село отримало від отамана Івана Андрійовича Лутинина, хоча, правду кажучи, згадується він пізніше, у царській грамоті 1709 року. Цією грамотою володіння селом передавалося полковнику Федору Осипову, невдовзі після того, як у 1704 році всі величезні маєтності, землі та угіддя були відібрані у колишнього власника – полковника Івана Перехрестова, який запам’ятався в історії як жорстока людина та здирник. Позбавили його також і звання.
Того ж 1709 року під час Північної війни село було спустошене та спалене шведськими військами.
Після відміни козацького устрою Лутище відійшло до капітанши Смаковської, а потім до майора Дмитра Райковича.
Райкович в 1798-1799 роках нарешті перебудував Трьохсвятську церкву, яка вже давно портребувала ремонту, на той час, за документами їй було більше 100 років і перебувала святиня в жалюгідному стані. Через деякий час сини Райковича, за рахунок великих пожертв прикрасили храм. Храм був закритий 1928 року, зруйнований у 1956-му, а 1967 року на тому місці збудували сільський клуб.
У Райковичів працював приказчиком та агрономом Захарій Іванович Виноградов. По всьому виходить, що був він гарним спеціалістом, оскільки зумів примножити свої статки, щоб збудувати маєток у Лутищах, там же відкрити 1845 року власну винокурню. Окрім житлового будинку на території в 2 га були ще будинок економа, будинок для прислуги, господарські будівлі. З них зберігся головний будинок.
Садиба в Лутищах не була основною для помешкання родини Виноградових, хоч і вважалась родинним гніздом. Більше вона виконувала роль літньої резиденції. А в основному Виноградови жили в Охтирці та Харкові, де теж мали будинки. За Лутищинським маєтком доглядав керуючий-економ, німець за походженням.
Після 1917 року садибі пощастило, її не було знищено. З 1928 в ній розмістили школу, й нині тут працює навчально-виховний заклад.
В приміщенні школи збереглися три чудових автентичних каміна, два з них, помпезних, обкладених німецьким порцеляновим кахлем середини 19 ст., оздоблені фігурами, міфічними істотами, візерунками та квітами – в кабінеті історії, ще один, простійший та скромніший – в кабінеті математики. Кажуть, що каміни раніше були у кожній кімнаті.
Навпроти будинку знаходиться могила і пам’ятник Захарію Івановичу Виноградову (1831-1897), почесному громадянину міста Охтирки.
В царському указі від 1897 року про присвоєння йому, купцю 2-ї гільдії, звання почесного громадянина Охтирки згадується і дружина, і 12 дітей.
Про долю дітей, що вказані, відомостей нема, окрім одного – Захарія Захарійовича Виноградова, що став відомим фотографом, географом, етнографом, та про якого можна прочитати тут.
Текст та фото Ігоря Дорожка, Олега Години та Максима Назаренка.
